Момент

Ти з’явилася раптово — й так само пішла,

Немов після спеки — ранкова роса.

Звідки в тобі стільки світла й тепла?

Звідки ця щирість і тиха краса?

Твоя краса — велика таємниця,

Якої світ донині не збагнув.

Твоя душа — як сонячна криниця,

З якої я небесних вод ковтнув.

Ти так безмежно й віддано кохала,

Усе приймала серцем, без умов.

Твоя душа лукавства не пізнала —

У ній — лиш вірність, щирість і любов.

Ми мріяли разом про світле майбутнє,

З тобою пов’язав усі сподівання…

Чому ж я не вловив тієї миті,

Коли ще можна все було змінити?

Та ти — моє перше й останнє світання,

Такої чистоти більш не знайду.

І скільки б між нами не було мовчання —

Твоє світло у серці навік збережу.