/gods/

коли ми лягаємо спати

боги виринають з-під ліжка

вдивляються в наші плакати

граються з нашими кішками

перешептом між собою спілкуються

підходять до вікон потрісканих —

що там у них на вулиці?

що там у них між мізками?

між мізками кажуть тиша

на вулиці — холод собачий

хто з нас колись їх залишив?

хто міг це передбачити?

осінь прийшла до міста

крізь скло залітає протяг

богам навіть ніде сісти

так і стоять навпроти

облізлих будинків і траси

слухають тишу долини

хто з нас залишив їх часу?

хто з нас колись їх покинув?

слухають звуки машин

котяче сумне муркотіння

тоді було стільки причин

вирвати все це з корінням

дощ розгубив краплини

хмари закутали небо

хто з нас у цьому винен?

чи ми їм і досі треба?

годинник показує п’яту

боги опинились в цейтноті

що нам від них чекати?

залишимо все це на потім

покинемо їх до завтра

як речі на стіл замість вішалки

а може нам краще назавжди

назавжди нам їх залишити

сонце стає над нами

ми відкриваємо очі

котам тому і не спиться ночами —

вони слухають наших богів

і сумно

муркочуть