САКРАЛЬНА СПОВІДЬ

Я так давно шукала, Боже, всюди

Твій тихий слід у провесні й снігах.

Вдивлялася в обличчя і у долі,

Шукала сенс на спалених мостах.

Я йшла до Тебе довго і уперто,

Збивала ноги в кров об гострі дні.

І танули надії мої мертві,

І гасли зорі у нічній імлі.

Я падала... Здавалося, немає

Ні сили, ні повітря, ні мети.

Та підіймавшись, знов з колін, я знала -

То так Твоя любов могла вести.

За всі жалі, за довгу ту дорогу

Ти дар безцінний приберіг мені:

Взаємне справжнє щастя й ласку Бога —

Людину, що не кине у пітьмі.

Вона тримає руку мою ніжно,

Коли навколо холод і туман.

Твоє благословення дивовижне —

Цей щирий затишок серед життєвих ран.

Пригорни мене, як донечку, мій Тату,

Утіш мій біль, що втомлено притих.

Дай раду цим думкам моїм крилатим,

Втихомир бурю в помислах моїх.

Візьми за руку, як дитя маленьке,

І проведи крізь морок до мети.

Хай буде шлях мій світлим й чесним,

Бо поруч йдеш, мій рідний Тату, Ти.

Тепер я знаю: я Тебе шукала

В далеких мандрах, у чужих краях.

А Ти був поруч, і душа співала,

Бо Ти живеш в коханого очах.

Шукала скрізь... А Ти — в моїй молитві,

У глибині, у серці, в таїні…

В промінчиках любові, в тихій битві,

Яка добром розквітла у мені.