Булава у макітру, або Прокляття Netflix для тих, хто не читав

Вітаю,

цікаво,

видно:

в літературу всі вступили, котрі?

І що ж у вас там із сайтом?

Було б дізнатися цікаво.

Ви пишете просто неперевершено,

як на мене,

і вже захопили чимало уваги.

Але біда в тому,

що тут повнісінько тих лідерів і лайдерів,

що не оцінять вашу творчість

так, як вельмишановний ваш слуга — тобто я.

Притчу б усюди розвезли.

Пишіть з посиланням на ці блоги,

хоч сюди мало хто доходить.

Люди — це просто примари,

лише відбитки цифрових образів.

Кожен хоче бачити в собі великого літератора,

навіть якщо книгу прочитали всього три рази.

Вони не хочуть живого діалогу,

тільки брудом облити готові.

Зайдіть-но на мій блог,

якщо цікаво,

і подивіться на все це:

https://arkush.net/blogs/18817.

Вони не приймають ні критики,

ні бажання змін.

«Література — це свято!» — кричать усім,

навіть якщо це збірка матюків і віршиків.

Вони геть не розуміють:

є час, є простір,

і міняється все навколо.

Вони кажуть, що книзі до Netflix далеко,

але сімдесят відсотків історій сьогодні —

це екранізації стрімінгів.

Якби був притік грошей і пропозиція,

видавництвам жилося б легше!

Книги часто читають не одразу,

а після гучного кіно.

Я сам пам'ятаю подих епохи,

як дівчата років п'ятнадцяти

збирали томи Гаррі Поттера,

коли щороку гриміли фільми,

і просто закохувалися в героїв.

Всі вирішили,

що вони — великі краплі у дощі.

Маси неймовірні,

але просто забуті всіма.

І якщо вони вирішують долю Гаррі Поттера,

сидячи і не вмикаючи Netflix, —

це не робить їх богами.

Це просто означає,

що вони так і залишилися малюками.

```