18
Тут я зрозумів, як необачливо було йти з надією, що до мене прийде сила Геракла, або просто натхнення, і я всіх переможу однією лівою.
Спочатку я злився, а потім почав думати, як вибиратися з халепи. Ідея прийшла не відразу.
Оглянувши кімнату в маленькій хатині, я зрозумів, що тут давно ніхто не жив: стіни лущилися, підлога з дерев'яних дощок давно вицвіла, а шафа, біля якої власне я і сидів скручений на підлозі, була пуста, дверцята обдерті та частково зламані. На мить мій погляд зупинився саме на цій шафі, а конкретніше на дверцятах, з яких стирчав радянський гак ненадійно прикріплений лише одним цвяхом. Примостився зручніше, дотягнувся до нього, та приклавши не малих зусиль, усе ж таки відірвав з м’ясом.
Загостреним кінцем гаку почав перетирати канат, від тертя він нагрівся, аж обпікало руку, але я не зупинявся, адже часу було обмаль, поки вони не помітили, що я отямився.
Нарешті справу зроблено. Зараз я мав знайти Олександру. Але штовхнувши двері, зрозумів, що немає сенсу дертися, зачинено з того боку. Довелося лізти через вікно, але, на щастя, було не високо.
І знову спроба номер два, але на цей раз я мав напоготові здорову палку, яка таки неодноразово стала у пригоді.
Просто відчув себе бейсболістом у якійсь крутій американській команді, аж рука боліла, але адреналін зашкалював. Тоді я не відчував ні страху, ні втоми, лише ціль — знайти Олександру.
Обійшовши будинок, поклавши п'ятьох покидьків дорогою, я таки знайшов її у підвалі. Ті самі канати на руках та ногах. Побачивши мене, Олександра спочатку заметушилася, а потім заспокоїлася, упізнавши мене.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!