Між відчаєм і сном

Страх тихо їсть хвилини із фанери,

Застиглі на краю мого життя.

Іржавіють небесні револьвери,

Стріляючи у прірву забуття.

Час витікає ртуттю з-під шпалери,

І протяг в’яже з нього вже вузли.

Там свій мовчазний бій ведуть папери

Крізь пальці, що із попелу зросли.

Тінь приміряє сукню із бетону —

Світанки линуть золотистим швом.

І серце б’ється в логіці сифону,

Затиснуте між відчаєм і сном.

12 серпня 2026 р.