МИ- ЦЕ ОДНИНА

Літній вечір вигойдував грона достиглі кохання.

Мимоволі пили ми на мріях настояний сік,

що жагою манив, заступивши благенькі вагання,

вів бажання сліпі у бурхливий емоцій потік.

Одинокі серця, проминувши свій час пошуковий,

були впевнені в тім, що про них позабув білий світ,

а тепер смакували слова і туман загадковий,

що сочився крізь простір, зневаживши сили орбіт.

Розцвіли небеса міріадами цяток причастя.

Стала на́зирці ніч, що крізь вечір лозою зросла

і повзла у думки пожаданою величчю щастя,

розгойдавши проміння, що впало на наші тіла.

Дивувались зірки своїм заздрощам: «Що ж тут нового?!»

Їм від музики пристрасті обертом йшла голова

і хотілось нестися на крилах кохання палкого

до землі, де в шаленім танку вирувала трава.

Ми просили, щоб день забарився в далекій дорозі,

щоби душі самотні спили сік кохання до дна,

до межі, на котрій розійтися вже будуть не в змозі,

бо відчули всім серцем, що «МИ» вже для них – однина.