Моїй студентській Ізольді

Давно сказав цю мудрість Геракліт,

Що все тече й міняється постійно,

Та спомини живуть безперебійно,

Лишивши у душі глибокий слід.

Вони несуть солодке на обід,

Нагадують весь час - як було мрійно

І мислити примушують лінійно

Про цей завжди незмінний цілий світ.

Та чергова на серці порожнеча,

Не треба ранком називати вечір,

Ніякий це не таємничий знак.

Нема життя тим спогадам затертим,

Кіт Шредінгера виявився мертвим.

І з цим змиритись треба. Але як?