Що сяяло колись немов кіно…

Світ раптом вицвів, як старий екран,

Де замість фільму — сіра пелена.

Розвіявся із сподівань туман,

Лишилась тільки тиша крижана.

З ілюзій вже осипався фасад,

Зів’яли квіти в горщиках скляних.

І внутрішній, колись яскравий сад,

Тепер — склад меблів, ламаних, чужих.

Слова котились, наче доміно,

Та жодне не звело нові мости.

Усе, що сяяло немов кіно,

Вкриває пил та попелу пласти.

В польоті мрій заклякнув льодом птах —

Там кожен контур виявився склом.

Душа застрягла в сірих поверхах,

Притиснута до стін важким крилом.

Ліхтар плює лимонним світлом в бруд,

І небо схоже на старий брезент.

Ілюзій крижаний і тихий суд

Розчаруванню присудив патент.

Розсипались… І не болить ніде.

Лиш пальці пахнуть крейдою й вином.

Ніхто по цій дорозі не піде,

Завіса впала ангельським крилом.

19 серпня 2026 р.