ВЕСНЯНЕ РІВНОДЕННЯ

Тут ніч і день зійшлися в рівній владі,

‎І світ завмер у подиху весни.

‎Ще вчора темрява тримала час в долонях,

‎А вже сьогодні відступає в сни.

‎

‎Поволі сонце розпускає промінь,

‎Та пестить землю золотим вогнем.

‎І кожна тінь що душі оповила,

‎Розтане тихо, як туман у день.

‎

‎І сходить світло - спершу ледь помітно,

‎Та з кожним кроком все ясніш горить.

‎Уже не страшно навіть серед вітру,

‎Бо сонце в грудях почало світить.

‎

‎Горить вогонь - безцінний дар Сварога,

‎В нім сила Роду, пам'ять вікова.

‎І кожен знає вистояти треба,

‎Щоб світло стало, темрява пройшла.

‎

‎Земля прокинулась від сну поволі,

‎І соки рвуться в гору, до життя.

‎У цьому русі - правда, сила волі,

‎У цьому русі - прагнення життя.

‎

‎Йде чоловік по полю весняному,

‎Радіє що прокинулась земля.

‎Він слухає її, й веде розмову,

‎Бо скоро треба плідно працювать.

‎

‎Ми кожен рік чекаємо цю межу,

‎Як ніч ослабне, сила в день піде.

‎У Рівнодення всі шепочуть душі,

‎" Іди вперед і світло не мине".

‎

‎Бо там де сонце ранок починає,

‎Народжується світло знов і знов.

‎Весна приходить - зелень розквітає,

‎І віра, і надія, і любов.

Верещако Сергій.