Де чайним листям неспішно дні линуть на дно

Час застигає в піалі гарячого чаю,

Пар, наче грива, здіймається вихором ввись.

Я в нерухомості мовчки це спостерігаю,

Тихо ілюзії спинами сунуться вниз.

Світ розчинився у глянці багряного кола,

Де чайним листям неспішно дні линуть на дно.

Кожна хвилина, яка іще не охолола,

Ніби прозоре та часом затінене скло.

Міра життєпису – дії, обвиті словами.

Сенс — у сплетіннях і зустрічах нових орбіт.

Доля вирує над нами німими вітрами

І розчиняє у чаші тривожний граніт.

Бігти? Чекати? Чи ринутися навперейми?

Хвиля згасає і фарфор вбирає тепло.

Спокоєм й думами дихають чайні перерви

Посеред то́го, що буде й того́, що було.

27 серпня 2026 р.