Сансара

* * *

— Братику, ти ж мене зустрінеш на кордоні? Я вперше з країни виїжджаю.

— Не певен, що вийде через роботу. Їхати далеко треба.

— Ну, то хоча б будь постійно на зв'язку. Дистанційно координуватимеш село неасфальтоване.

На тому кінці слухавки почувся чоловічий сміх:

— Добре, Насте. А зараз — вибач. Мені час. Бувай.

— До зустрічі, братику.

Настя натиснула «відбій» і тяжко зітхнула. Страху, що сама пертиметься на край світу, не було. Але ж як далі життя складеться? Квиток на авіарейс, заброньований онлайн, — в один бік. Додому вона вже не повернеться. Нема куди, як і немає до кого. Нічний обстріл перекреслив її життя чорними стрічками. Дивом вона вижила, а літні батьки, з якими жила після розлучення, — ні...

Донечки вже дорослі, давно живуть самостійним життям. Тільки діти — інша історія. Настина ж розпочнеться з чистого аркуша.

Сидіння в маршрутці були досить зручними, і Настя нарешті виспалася. Виходила на коротких зупинках трохи розім’ятися та перекусити. Витріщатися навкруги не мала бажання. Люди, як люди. Будівлі, як будівлі. Хтось поспішав, хтось гортав соцмережі в очікуванні. Життя навкруги рухалося власним ритмом, ніби оминаючи Настю.

Її не полишало дивне відчуття, якого раніше ніколи не було. Не тривожне передчуття невідомого, а щось інше, чому вона не мала назви.

Перетин кордону України з Польщею зайняв майже дванадцять годин. Деякі пасажири обурювалися, дітвора плакала, хтось сипав іронічними жартами. Настя трималася за думку про зустріч із двоюрідним братом Володимиром. Сто років його не бачила, ще задовго до того, як він у Польщу гайнув. Зустріти її у нього таки не вийшло, тож їде до кінцевої зупинки — у Варшаву.

Кімната хостелу невеличка, охайна, з усім необхідним. Менше ніж через дві доби вона забуде про неї, як і про будь-які інші тимчасові притулки. До незвичного стану додалася апатія. Нічого не хотілося, навіть у душ після дороги. Лежала одягнена на ліжку, роздивляючись білу стелю. Думок не було...

Прокинулася вранці. Встала, бо треба. Душ, чистий одяг, сніданок. Вийшла під промені літнього сонця. Схотілося пройтися, та передумала, боячись заблукати. Просиділа весь день у номері перед вікном.

Пізнім вечором приїхав Володя. Радощам не було меж, бо років п'ятнадцять минуло від останньої зустрічі.

— А ти, Насте, підросла! — після міцних обіймів брат, роздивляючись, крутив її на всі боки. Настя засміялася:

— Та й ти, братику, постарів.

— Отакої! Я їй про зріст, а вона мені про старість. Привіз тобі дещо.

Володимир розкрив невеличку спортивну сумку, з якою явився, і почав діставати закуски, розкладаючи їх на столі.

— Сиднем же день просиділа, чи таки переросла? — вона мовчки покрутила головою.

Малою Настя була верткою й непосидючою. Батьки її доволі часто «губили»: відволічуться на якусь мить — а її вже немає. Та одного разу вона таки дійсно безвісти забігла. Шукали три доби: і міліція, і рятувальники, і люди допомагали. Знайшли в «заброшці» перелякану, голодну й замурзану. Ще й собака якась покусала. Відтоді Настя стала боятися ходити сама. Коли виросла, це перейшло в боязнь заблукати.

Володимир розпакував привезене, наповнивши кімнату змішаними ароматами приправ, спецій і свіжої випічки.

— Не заморські смаколики, звісно, і можливо нашим чимось поступаються, але краще ніж нічого. Я вже звик. Заморське мені посилками висилатимеш.

Настя легенько стукнула кулачком братове плече.

— Не страшно? — брат поглянув на сестру.

— Ні. Просто якось дивно. Щось має статися.

Вона взяла шматок хліба й почала «ліпити» бутерброд.

— Заміж вийдеш? — посміхнувся Володимир.

Настя, жуючи, закотила очі під лоба, але змовчала.

— Що? Невже правда?

Він і собі почав щось «хімічити», бо після роботи забіг у супермаркет і — в дорогу.

— Володю, я дійсно з деким познайомилася, але до чого тут романтика? Спочатку обом треба придивитися одне до одного. З різних ми світів, як не крути. А там видно буде.

— Тобто? — Володимир аж жувати перестав.

— Для початку: чекають мого приїзду. А там, кажу ж, буде видно. Сам коли оженишся?

— О-о, сестричко, мабуть уже ніколи, — він засміявся. — Давно п'ятий десяток розміняв, скоро й шостий розміняю.

Повільна пізня трапеза перетекла у спогади і дружні підколи. Здебільшого згадували дитинство, літні канікули в селі у бабці: річку, город і клуб. Хто коли вперше напився і в кого закохався. Не помітили, як проговорили всю ніч.

Володимир нічого не запитував, а Настя не розказала. Рана ще свіжа. Для чого йому знати подробиці, як пощастило бути подалі від усього того? Можливо колись. А можливо — ніколи.

Аеропорт не залишив по собі ніяких спогадів. Міцні братові обійми — і сльози заслали очі. Навряд чи вони ще колись зустрінуться...

У літаку Настю постійно нудило, у вухах відчувався тиск. Сорок хвилин зупинки на дозаправку провела, як викинута на берег риба, — не могла чужим спекотним повітрям надихатися. Решта перельоту — знову обличчям у пакет. Тож, ступивши врешті на землю, яка мала стати для неї рідною, почувалася, наче старе розбите корито. Нудило навіть у таксі, через що водій часто робив короткі зупинки.

Із дзеркала готелю на неї поглянула особа невизначеного віку, з блідо-зеленуватим відтінком обличчя і темними колами під очима.

* * *

Звістка про Настин приїзд порадувала Мацумото Хаято. Вона написала йому, коли трохи відійшла від перельоту, хоча до зміни часових поясів ще не звикла. Спитав, як долетіла і про самопочуття, й отримав коротку відповідь: «Усе добре». Запитав, де вона зупинилася, Настя сказала. «О, то я невдовзі там у справах буду. Вдасться виділити трохи часу — зустрінемося, якщо не проти?» Вона не заперечувала.

Через день Мацумото написав, що вийде лише пообідати разом, і скинув локацію. Настя не збиралася як на побачення, але все одно трохи запізнилася — майже в кожного зустрічного дорогу запитувала.

Переступивши поріг затишного ресторанчика, почала роззиратися. Відвідувачів було чимало. Майже відразу з-за крайнього столика підвівся середнього зросту худорлявий чоловік. Срібло у волоссі і темний діловий костюм додавали строгості його образу, не віднімаючи чоловічого шарму. Незважаючи на свої п'ятдесят п'ять, він мав досить привабливу зовнішність.

— Ася-сан?

— Хаято-сан? Добрий день! — Настя відповіла поклоном на поклон.

Чоловік жестом запросив її за столик.

«Асею» Настя стала не з доброго дива. Коли познайомилася в додатку з Хаято, він досить дивно вимовляв її ім'я.

— Ася-сан, вибачте, що зробив замовлення без Вас. Я пам'ятаю — не любите гострого.

— Хаято-сан, і Ви вибачте мене за запізнення, — промовила, всідаючись за стіл.

Чоловік стримано посміхнувся:

— Нічого страшного. Ви щойно приїхали, ще не звикли. Як перші враження?

— Звикаю потроху.

Принесли замовлення. Настя поки що не знала, як називаються ці страви, але на вигляд вони були доволі апетитними, та й пахли смачно. Вона взяла палички. Хаято взяв свої після того, як Настя почала їсти.

Ситна їжа і ненав'язливе спілкування залишили приємне враження після першої зустрічі. Чоловік навіть зголосився її трохи підкинути, але Настя відмовилася.

Наступні зустрічі частими не були, і то тільки за наявності її вільного часу. Про волонтерську допомогу зі зміною країни вона нічого не сказала — не хотіла втягувати когось у власні спогади. Вважала, що їй неабияк пощастило з роботою. Про всяк випадок запитала про підробіток свого волонтера, до якого звернулася якраз пані Жанна з діаспори: робота не постійна, коли потрібні зайві руки, та все одно краще, ніж нічого.

В її валізі лежали гроші, дані братом:

— Бери, не комизься. Я собі ще зароблю, а що на тебе там чекає — може й боженька не в курсі.

Витрачати їх Настя не хотіла. Тільки почни — незчуєшся, де й дінуться.

Лише при зустрічі з Хаято вона сказала:

— Я роботу знайшла.

Той здивовано підняв брови, але вголос промовив:

— Гарна новина.

— Так. Але б хотілося чогось постійного.

Чоловік посміхнувся:

— Ася-сан не проти невеличкої поради?

Настя похитала головою.

— Я б порадив по можливості переїхати в шер-хаус. На фоні різних іноземців і місцевих вухо швидше вловлюватиме контраст вимови. Підтягните мову — знайдете підробіток чи іншу роботу. Якщо Ася-сан не вважитеме це надокучливим, то почну підшукувати щось підходяще для Вас.

Настя надокучливим не вважала і подякувала у відповідь.

Лише через пів року їй вдалося переїхати в шер-хаус, який порадив Мацумото Хаято.

* * *

Джоан і Стів, літня пара з Америки, — найперші сусіди по квартирі, з якими познайомилася Настя. Високий сухопарий Стів мав вигляд звичайного американського дідуся: коротко стрижене сиве волосся, блакитні очі, білозуба посмішка. Розмовляв дещо повільно і мав плавну жестикуляцію.

Пухкенька Джоан — повна протилежність свого чоловіка, говорила лише англійською, бо:

— Навіщо мені вчити мови, коли в мене є Стів?

Вона різко жестикулювала й тараторила, наче з кулемета. Як зрозуміла Настя, Стів здебільшого перекладав сенс монологу дружини, а не сказані нею слова.

Опісля Настя познайомилася ще з двома сусідами: офісним працівником Аміно Рю та студентом Сузукі Акіхіро. Обидва невисокого зросту, стримані та ввічливі.

Джоан запропонувала десь посидіти ввечері, відзначити знайомство. Настя погодилась.

Коли яскраві вогні почали розбавляти міські сутінки, вони втрьох, в очікуванні замовлення, пили просекко в рибному ресторанчику неподалік їхнього шер-хаусу. Замовляв Стів, узявши до уваги Настину нелюбов до гострого.

І знову Настя не знала назв тих страв, які їла. Поки смакували морепродуктами, випили пляшку совіньон-блану. Ще пляшка рожевого вина була розпитою зі стравами з червоної риби. Як у суху землю пішло й саке, яке Настя пила вперше в своєму житті. Атмосфера за їхнім столиком була невимушеною і веселою завдяки Джоан. Вона розповідала різні історії з їхнього зі Стівом подружнього життя.

Настя відчувала дивну легкість, багато сміялася. Алкоголь зробив свою справу: додому вона поверталася, ідучи між подружжям.

Вдома вирішили ще випити кави, незважаючи на доволі пізню годину. Настя відлучилась у туалет, а повертаючись, ненароком вимкнула світло,коли її кинуло на стіну. Почала мацати рукою по стіні, шукаючи клавішу. Раптом земля пішла з-під ніг — упала на підлогу, задівши когось у темряві. Вага людського тіла на ній завадила спробам звестися на ноги.

Тої ж миті спалахнуло світло.

Картина маслом: Настя лежить на підлозі, на ній — молодик неординарної зовнішності, над ними стоїть Стів.

Від побаченого навіть Джоан замовкла.

В намаганні якось вибратися з-під молодого чоловіка Настя поворухнула корпусом убік, і тої ж миті рука молодика, який намагався піднятися з того ж таки боку, опинилася на її груді. Рух тіла в іншу сторону — друга рука лягла на іншу грудь. Від доторку під цупкою тканиною соски почали затвердівати, на що зреагувало чоловіче тіло на ній.

— Бля... в молодості так не притискали, — і, поглянувши на Стіва знизу вгору: — Може, допоможеш?

Той ніби отямився від Настиних слів, бо мабуть за свої сімдесят років подібне бачив уперше. Спочатку допоміг хлопцю, потім їй.

Вузькі, обтягуючі тіло джинси з безліччю розрізів ніяк не могли приховати конфузу. У хлопчини навіть вуха від сорому почервоніли. Він тримав голову опущеною, боячись поглянути на присутніх.

Мимохідь у Насті злетіло з язика, розряджаючи обстановку:

— Чоловіча ерекція в моєму віці — як вишуканий комплімент.

Джоан щось швидко затараторила, але Стів мовчав.

Забувши за каву, Настя пішла в свою кімнату. За американцями теж зачинилися двері.

А тому, хто ще й досі пік раків, здалося — закрилося троє дверей.