Театр абсурду

На повні груди дихали століття,

Ховаючи кинджали в рукавах.

Лоск мішури пишався пустоцвітом,

Взуттям коштовним втоптуючи прах.

Іржали коні та бряжчала збруя

І п'яний сміх лунав з усіх усюд.

Не поскупилась видно їм зозуля,

Лиш замінила долю на облуд.

Промов банальність, посмішок фальшивість

Ховали зраду, як натільний хрест.

В гріхах примарних бачили вразливість

Й сприймали справжні, ніби божий жест.