Антиностальгічний медальйон

Я мрію сісти в приміський автобус,

Де майже всі знайомі з водієм

І кожен доброти є носієм

Й немає навіть натяку на злобу.

Там пахне затишно духмяна тепла здоба,

І віриш, повернувшись в цей Едем,

Що станеш свого щастя ковалем,

Що краще - тут. І не потрібен глобус.

Але чи так прекрасна ностальгія?

Депресія або ангедонія

Безжально серце проштрикнуть наскрізь.

І знову лізуть пафосні страждання,

Суцільні напоказ розчарування...

Свиня завжди болото знайде скрізь.