Завжди поряд

Вона повзе за мною, наче ртуть,

Стікає в шви подряпаних паркетів.

«Скажи, — питаю, — як тебе зовуть?

Ти темна копія моїх секретів?»

Лежить мовчазна пляма на землі,

Міняє темний контур без упину.

Мов тягне за собою дні мої,

Зшиває тьмою вечір і людину.

«Ти — осад кавовий, моя імла,

Проекція спотвореної тиші.

Чому зі мною ти завжди була,

Заповнювала тьмою вільні ніші?»

А тінь тендітна крутиться вужем,

Вростає в плінтус, наче чорний корінь.

«Я — твій невчасно спалений сюжет,

Душі твоєї нерозчинний промінь.

Ти думала — я відблиск ліхтаря?

Я — твій каркас, відлитий із вугілля.

Коли закінчиться твоя зоря,

Я стану остаточним твоїм зіллям».

Вона згорнулась, наче хворий птах,

Під ліжком, де ховається судома.

Залишилися в різних ми світах.

На самоті. У контурі одному.

02 вересня 2026 р.