Соняшники не сплять

«Зайшовши на Аркуш, Робі навіть подих затамував від несподіванки. В оновленнях золотом виблискувало повідомлення про новий твір Тієї-яка-так-рідко-пише. «Не може бути, це сон», — сумніви не залишали. Він обережно тицьнув пальцем і заплющив очі, потім розплющив. З екрану на нього дивились дві красуні. «А ця поліціянтка з пушкою нівроку, — була його перша думка, Робі подобались дівчата з короткими зачісками. — Та і інша файненька, коса зачьотна». Швидко пробігши поглядом анотацію, він зітхнув, історія мала бути цікавою, але без розчленьонки, як минулого разу, натомість, Та-яка-так-рідко-пише вирішила потішити читача лінією кохання. Але зітхнув він зовсім не через те, що на місце зомбі-артистів прийдуть пристрасні поцілунки після важкої зміни, під час якої була знешкоджена небезпечна банда викрадачів соняшникового насіння, що тримала в напрузі весь район, а через малий розмір першого епізоду. Робити чай не було жодного сенсу, а чай, як і сенс, Робі любив. Мужньо сприйнявши цю новину, він занурився у читання. Поліціянтка на обкладинці наштовхувала на думку, що буде детектив, і він стався майже відразу. Перша загадка. Від чого Уляна ригала? Вагітна? У автобусі заколисало? А може, це був біляш з колись хрусткою скоринкою, куплений на автостанції у жіночки з хитрими карими очима? Ні, вона ж зранку не їла. Третя версія відпадала, проте однозначною відповіддю так і не запахло. Поспівчувавши старенькій, яка так несподівано втратила улюблену півлітрову пляшку з-під «Моршинської», що зберігалась у теплі і добрі довгих 10 років, Робі і сам трохи засмутився. 10 років тому це були пляшки, міцні, довговічні, з товстого пластику, що не можна було стиснути в руці, аби почути його приємний хрускіт. З такою пляшкою, навіть порожньою, і вночі не страшно, не кажучи вже про повну, хай тіки хтось сіпнеться, струс мозку забезпечений. Бідна бабуська. «Сильна ця Уляна, так легко з пляшкою розібралася», — це якось не в’язалося з її попереднім описом зніженої міської дівчинки, Та-яка-так-рідко-пише капець як інтригувала. Тим часом дівчина у тексті дісталася будинку, і на цьому розділ завершився. Хоча були ще якісь таємничі сліди. «Точно поліцію викличе, з’ясувати, чиї вони. Так і познайомиться з тією чорнявкою зі стволом», — вирішив Робі, подивився на електронний годинник і смачно матюкнувся. Світло вирубили, 4g теж був мертвий, коментарю, що вже народжувався у його голові, доведеться зачекати. Зітхнувши вдруге, він вирушив на кухню. Світло зникло, з’явився сенс заварити чаю. O tempora, o mores...»

«Зайшовши на Аркуш, Акте аж затупотіла ногами від радості. Недарма, значить, вона розписувала інтриги та махінації з пляшкою в перервах між онлайн-уроками! Уважному Робі полетіли зграйки уявних сердечок, а сама Акте почала розписувати другий розділ на вежі з підручників. Десь за вікном досі верещали сирени, урок відкладався, а столичній жіночці Уляні настав час прокидатися...»

Ой там, на горі, Ой там, на крутій Думки її голі Лягали в сувій. Тіснились, штовхались, Вражали красою. Цікаві пригоди Шатенку з косою Чекають вже скоро. Читач її звик, Що вчора був ґорор, Сьогодні — містік.