Калібр

Йду вулицями. В’язкий жаский звук у повітрі. Дітям, що біжать до укриттів малюю на серденьках щось лагідне і заспокійливе – їх улюблені іграшки, квіти, море… одне слово, коли я малюю так, то вмію для себе спиняти час. Хочеться вірити, що такі малюнки захищають їх від усього… Воїнам, котрих не можу попередити ні про що малюю обережні знаки, малюю символи сили, обплітаючи їх серця листям могутнього дуба, вдягаючи їх тіло у невидимі татуювання сили. Вірю, що їх це вбереже їх від усього. Жінкам завжди малюю надію. Якщо в них не буде надії, то ні я, ні воїни не зможуть нічого вдіяти. Я сам складаюся тільки із люті і надії. І надія – то найкраща пожива для таких як я. ми тоді розуміємо, що червона нитка «калібру» все ж як не боляче пройшла не дарма і що наш малюнок просто відмінний, але не сп