Вибір змінює все — Тіні

— Доброго ранку, товариство! На годиннику сьома, небо чисте, і синоптики прогнозують чудовий теплий день. З вами K-Vibe FM і ваш улюблений ведучий Мін…

Я прокинувся, не розплющуючи очей, і навпомацки вимкнув радіобудильник, подарований Хевон. Ця штука відпрацьовувала кожну вону, дратуючи не менше за саму Хевон.

Вдихнувши на повні груди, я зрозумів у цій тиші дві речі: таблетки спрацювали, і я добряче виспався. А головне — я більше не відчував непроханого гостя.

Підвівшись, порахував до трьох і розплющив очі. Кімнату крізь вікно заливало ранкове сонце, і не залишилося жодного кутка, де ховалася б тінь.

Уперше я був радий, що погодився на цю убогу квартиру.

Її не було: ні подиху, ні шелесту, ні найменшого відчуття чогось чужорідного. Мені навіть заманулося вперше в житті перехреститися — вибач, Буддо!

Це, звісно, тішило, та підшита рана на голові знову занила, і мені довелося пожертвувати сніданком, аби змити засохлу кров із волосся.

Повідомлення від Хевон прилетіло, коли я вже взувався:

«Щоб і не смів пертися до школи, бо приб’ю! Бережи себе, цілую. Я на роботу. Як звільнюся, може, перетнемося. Не забудь, що завтра на огляд до лікарні. Я ще нагадаю».

— Невгамовна бабця, — я всміхнувся й відчинив двері, щоб вийти.

А ця тварюка наче чекала на мене, мов якийсь однокласник: спершись на перила, вона просто привітно махнула мені рукою.

— Йобана блядь, — вилаявся я, а ця нечисть тільки гмикнула.

Я зачинив двері й попрямував до школи. По-доброму, треба було б іти до лікарні, та від самої цієї думки ставало значно паршивіше. Адже це означало б визнати, що в мене остаточно поїхав дах.

— Може, вже годі отак мене ігнорувати?

— Ти ж сам розумієш, що я не плід твоєї уяви!

— Я — це ти, а ти — це я!

— Та бля… не ігноруй мене, чувак!

І так усю дорогу. Ця нечисть не замовкала ні на мить.

В автобусі я зі злості так потягнув на себе пластикову ручку, за яку тримався, що та не витримала — відірвалася й залишилася в моїй руці. Пасажири навколо сахнулися, витріщаючись на мене як на божевільного.

— Ого, оце міць! — не вгамовувалася тварюка. — Тільки на якого дідька ти ламаєш громадський транспорт? Тебе треба наставити на шлях істинний. Давай я стану твоїм сенсеєм, будеш мене слухатися, а я…

— Йо, Сунхо! Ти таки прийшов!

Біля воріт школи на мене вже чекав Доюн.

— Пацан, ти хто? — нахмурився я, коротко зиркнувши в його бік.

— Сунхо! Сунхо! Сунхо! Тільки не кажи, що залишки адекватності тобі остаточно вибили з твоєї й без того порожньої макітри!

Він кинувся й обійняв мене.

— Хіба забудеш такого пухкого здорованя, — пожартував я.

— Гей, ані слова про мої форми! Я не пухкий! Просто ще не встиг розподілити бали сили!

Я засміявся. Цей дивак завжди був тим позитивом, якого мені так не вистачало. Напевно, саме тому ми й дружимо вже понад п’ять років.

— Ходімо! До початку уроків ще є трохи часу. Підемо візьмемо щось на перекус, і ти мені все в деталях розповіси. Чуєш, у деталях! — не відставав від мене Доюн, поки ми заходили до школи.

— Пхіхе! — гаркнула тінь, і тон, яким вона випалила це єдине слово, змусив моє тіло машинально пригнутися.

Кулак нападника за інерцією розітнув повітря там, де ще мить тому була моя потилиця. Я не втратив ні секунди, діючи за всіма дідівськими правилами. Виринаючи з-під удару, я різко крутнувся на опорній нозі. Розворот корпусу — і я вже обличчям до ворога, але зміщений із лінії атаки. Нападник якраз намагався відновити рівновагу, відкривши весь лівий бік.

Чистий рефлекс.

Наступної миті мій лівий хук — короткий і компактний — врізався точно в щелепу нападника. Хрускіт — і його голова різко сіпнулася назад.

— Воу, воу, воу! — вигукнув Пак Джувон, підхопивши мого дезорієнтованого опонента.

— Ти ідіот, — вилаявся він на цього пацана, схопив його за шию й жбурнув об стіну. — Наш І Сунхо! Наш Сунхо, як завжди, на висоті! Неймовірна реакція!

Пак Джувон заплескав у долоні, дивлячись при цьому не на мене, а на придурка, який щойно получив від мене.

— Сука, — закипаючи від люті, я рвонув до нього.

— Сунхо, остинь! Він і так уже поплив, — зупинив мене Доюн, міцно вчепившись у мою куртку.

Я перевів подих, і пелена адреналіну спала з очей.

Окинув поглядом хлопця, що накинувся на мене. Той сперся об стіну й трусив головою, ніяк не в змозі оговтатися — явно не очікував такої відсічі.

Його тіпало, і щоразу, як він намагався щось промимрити Джувону, той обривав його на півслові.

За ці три роки навчання я навіть не помічав цього хлопця, тому зробив єдиний логічний висновок: ще один гівнюк із кодла Пак Джувона.

— Джувон, що це було? Вирішив вдарити по-щурячому? — запитав я цього мудака.

— Ти що, Сунхо, я й гадки такої не мав і… щоб я більше не чув слова «щур»! Ось цей мудак, — він кивнув на хлопця, що досі спирався об стіну, — це один із друзів Чанука, і це суто його вибір — повестися як щур. Ну… — він сплюнув тому під ноги. — Щоб він краще засвоїв свою помилку, я особисто з ним поговорю. Так, шматку лайна? — Джувон копнув його в стегно. — Ти, гівнюку, не тільки повівся як щур, а й виставив мене повним ідіотом!

— І ти йому віриш? — тінь, про яку я на мить забув, зашипіла мені на вухо. — Подивись, та цей мерзотник Джувон ще вчора погрожував розправою твоїй тітці, а зараз печеться про репутацію!

Голос викладача наростав, і зрештою той, розтовхавши натовп, пробився до нас.

— Учителю Кім Мінджун, — протягнула тінь, вп'явшись у постать викладача. — А ти ж у нас не без гріха!

— Що... що тут відбувається?! — гаркнув учитель, пройшовши повз мене до Джувона.

— Нічого, що було б варте вашої уваги, — мляво відповів Джувон.

— Як це нічого?! — Кім Мінджун на мить затнувся, обличчя його почервоніло. — Ви мені знову з самого ранку влаштували б-бійку! — бурчав він, тикаючи в кожного пальцем. — Та вас, п-придурків, уже нічому не навчиш! Вас би всіх у колонію — суспільству було б значно спокійніше! — він важко видихнув, зупинивши погляд на мені. — І Сунхо! Якого біса ти приперся?! Твоя опікунка лише ввечері повідомила, що тебе не буде кілька днів через травму. Але, бачу, це перебільшення, раз ти вже сьогодні з'явився й влаштував чергову бійку!

— Гей! Я тут ні до чого, це все цей мудак…

— Так-так, цей мудак Чхве ТхеХьон просто посковзнувся і гепнувся, — перебив мене Джувон. Потім обвів поглядом присутніх: — Правда, хлопці?

— Гаразд, в-відведіть цього кривоногого до медкабінету, а самі швидко розходьтеся по кабінетах! — Учитель чудово розумів, що так невдало впасти і змістити щелепу — це казка, але, як завжди, вирішив не зв'язуватися.

Я видихнув і тільки-но хотів піти до класу…

— І Сунхо! — гукнув мене вчитель. — Якщо ти вже тут, то… — він подивився на годинник. — Після третього уроку обов'язково зайди в хаксенбу. Приїде с-слідчий, щоб узяти показання щодо вчорашнього інциденту.

У відповідь я лише кивнув і попрямував до класу.

### Пояснення

**Вона (₩)** — офіційна грошова одиниця Південної Кореї.

**Пхіхе! (피해!)** — корейська наказова форма зі значенням «Ухиляйся!» або «Ухились!». У сцені використана як коротка бойова команда-попередження про напад.

**Хаксенбу (학생부)** — шкільний підрозділ, який займається питаннями, пов’язаними з учнями, зокрема їхньою поведінкою, дисципліною та адміністративними справами.