Ми в ній себе колись знайдем

Чи є у Вічності мета?

Чи це лиш плин серед віків,

де час розпахує врата

у тишу згублених світів?

Вона не квапить, не зове,

не ставить знаків «стій» чи «йди»,

у тиші річкою пливе

і розмиває всі сліди.

Ми важимо свої шляхи

від «що було» і до «тепер»,

Нам Вічність кидає рядки

із комами, мов режисер.

Напевне, є у неї ціль,

і фініш є, і вороття —

у ній живе не лише біль

зотлілого в віках життя.

А втім… віддавши борг меті,

ми в ній себе колись знайдем.

Вона не тільки в далині —

Всередині нас теж живе.

07 вересня 2026 р.