Лірика

Читаю знову спалені листи,

Що прах від них давно розвіяв вітер...

Мов переходжу спалені мости,

Немов зриваю зірвані вже квіти...

А зорі в небі, як в твоїх очах,

Колись тремтіли, та наразі згасли...

Лиш тільки дощ тепер в моїх ночах,

Що не дає на спогади покласти

Акорди вітру... Може, це жалі?..

Сумую? Плачу? Кличк? Чи чекаю?

Сама не знаю треба що мені,

Щоб не дійти у відчаю до краю...

Ти був колись... Напевно й зараз є...

Можливо теж ще серцем пам'ятаєш...

Тому й неспокій суму завдає,

Бо так мабуть, лиш одного кохають...