Фоліант

00057
Публікація: 19.09.2022
Вірш
Завершено

Ну, от і все. Закрито товсту книжку.

Корону знято. Й знято назавжди.

Дає життя десь на хвилини знижку.

Шепоче:"Ти не квапся. Підожди...

Постав всі коми, крапки і дефіси.

Абзацами розбий згустілий зміст.

Бо якже ж зрозуміти компроміси,

Де хор співає сильно і соліст?"

Одна глава і друга. Потім - третя.

А далі - вже всім главам тратиш лік.

Задума розлилася на портреті:

"Який же не простий той людський вік!"

Спочатку замалює сріблом скроні.

А потім білим снігом замете.

Літа прожиті - камені в короні.

Життя - то власне коло золоте.

Перлинами застигли дрібні сльози,

Бо на очах не бачив їх ніхто.

Які лише не рвали душу грози,

Коли прожито вік? Ну, майже сто.

Закрито фоліант. Перо зламалось.

Чорнило висхло й розвилАсь рука.

Вже - досить, бо написано чимало.

І все написане зостанеться в віках.

19.09.2022

Щоб оцінити твір, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Коментарі