живи

не кожен день приходить, щоб лишитись.

не кожен дощ змиває давній пил.

усе, що вміє щиро відродитись,

ніколи не втрачає власних сил.

не варто вчити осінь не жовтіти,

не варто вітру ставити межу.

бо навіть тінь уміє відболіти,

якщо її не кликати в пітьму.

ми всі колись стаємо трохи тишею,

щоб краще чути подихи землі.

і світ стає не більшим і не меншим —

він просто ближче сходить до душі.

тому живи — не поспіхом, любов’ю,

не страхом — світлом, не чужим ім’ям.

хай день твій пахне

м’ятою і кров’ю

усіх доріг, що вибираєш сам.

не залишай ні крихти недоспіву,

ні слова, що не встигло відцвісти.

бо після нас не пам’ятають дива —

а пам’ятають, як уміли ми нести

тепло в долонях, віру — поміж люди,

і тихий сміх крізь втому і жалі.

бо все мине.

а те, що справді буде, —

це добрий слід,

залишений в землі.