спогад

твої стегна – шляхи без виїзду

твої ключиці – мости

які я спалюю і перебудовую щоночі

на моїй шкірі – подряпини твоїх нігтів

я рахую їх замість ранкових молитв

мені не треба спасіння

якщо пекло пахне тобою

я їв тебе поглядом

я ковтав тебе шкірою

і навіть коли ти йшла

ти залишала смак

сіль, персики, тютюн і кров

у моєму ліжку досі складені твої коліна

я втомився розгортати цю пам’ять

але кожного разу знаходжу там тебе

теплу, терпку

і трошки небезпечну

я дихаю тобою

так ніби повітря вигадали лише для нас двох

і нам вистачить на ще одну ніч