Омен навпаки.  Їх поміняли місцями

Офіційна Біблія про це замовчує, бо автори канонічних текстів свого часу просто випустили цю деталь. Усе, що знає пересічний обиватель про Антихриста та Месію з церковних книг, обмежується лише загальними описами їхнього безкомпромісного протистояння. ​Проте існував й іншій бік цієї історії. У світі збереглися «Апокрифи Долі», тобто прадавній текст, про який віками знали лише два вузькі осередки посвячених. У них зберігалося те, про що мовчав офіційний канон. В Апокрифах було сказано, що раз на тисячу років у світ одночасно приходять Антихрист і Месія. Саме там була розкрита головна таємниця, яка збивала непідготовлених з пантелику. Доля цих немовлят не була визначена наперед. Їхня природа схожа на звичайне зерно, а от що з нього виросте, повністю  залежить від середовища, виховання та тих, хто опиниться поруч.

​​У 1000 році нашої ери черговий етап уже стався. Тоді народилися майбутній святий Емерик Угорський та герцог Роберт, якого сучасники згодом охрестили Дияволом. Але все закінчилося грандіозним пшиком. Месія повністю відмовився від політики й пішов у монастир роздавати біднякам суп, а «Антихрист» виявився жалюгідним іпохондриком, який від панічного страху перед Пеклом забудував усю Нормандію потворними церквами й втопив усе навкруги в освяченій воді. В Апокрифах цей період описувався завуальовано й плутано але сатаністам згодом вдалося  розшифрувати причину минулого провалу. І ця причина була не що інше, як те, що членів їхньої організації не виявилося поруч, щоб провести обряд активації медальйона Тіні, який підсилював би темну сутність підопічного. Вони вважали, що якщо б вони взяти шефство над дитиною і виховатли з неї відданого своїй справі Антихриста, то цього б не сталося. Минули наступні тисячі років, і настав 2000 рік. Цей рік ознаменувався стрімким проривом в розвитку нових технологій, а також народженням двох немовлят, яких назвали Деміаном і Христиною.

​За тисячу років дві прадавні таємні структури суттєво адаптувались до умов сучасного світу. Вони перетворилися на мафіозні холдинги з мільярдними оборотами, а саме сатаністську «Абаддон Inc.» та християнську «Благодать». Вони чекали цього моменту століттями, здавалося, все передбачили й усе прорахували, щоб розпочати повноцінну війну між силами Добра і Зла.

    Резиденція зла

Хмарочос «Абаддон Inc.» височів над нічним містом, мов гігантський чорний середній палець, яким сам Люцифер показово тицяв у небо, демонструючи Богові свою непохитну особисту зневагу. На шістдесят шостому поверсі, у кабінеті номер шість, зі стелею у вигляді пентаграми та панорамними вікнами, що відкривали краєвид на вогні мегаполісу, двоє чоловіків сиділи навпроти один одного. Вибір напоїв співрозмовникам був під стать особливостям їх характерів. Молоде, терпке вино в руках юного підлеглого ще грало  темним азартом і нестримним запалом, тоді як важкий, багаторічно витриманий віскі Люциферія  на смак віддавав глибоким цинізмом і важкою втомою від безжального управління корпорацією.

— Акції злетіли на чотирнадцять відсотків за тиждень, — промовив старший, проводячи пальцем по планшету. — Чиста магія. Ну, і наші інвестиційні аналітики, які, до речі, продали душі ще в дев'яностих.

Його співрозмовник, молодий чоловік у бездоганному костюмі, усміхнувся краєчками губ:

​— Люциферію, ви навіть не уявляєте, що почнеться, коли ми отримаємо Антихриста. 

​Люциферій лише  окинув його холодним, оцінювальним поглядом.  Він очолював корпорацію вже двадцять років, пережив дві економічні кризи, три замахи та ліквідував сотні конкурентів. У ті часи про нього йшла поголоска як про безжального, безпринципного тирана, один лише погляд якого змушував підлеглих непритомніти від жаху та накладати на себе руки. Будь-які новини він намагався сприймати з холодною стриманістю.

— Отже, що там по нашому головному проєкту? — спитав він, відставляючи келих.

— Наше основне крило, секта «Чорна Колиска», підтвердила свою назву на всі сто відсотків. Вони вирахували матір дитини за дев'ятьма ознаками. Там і родимка на лівій лопатці, і схильність до нічних кошмарів, і  раптова тяга до сирого м'яса. Все як за підручником. Жінка на сьомому місяці. Наші люди вже поруч.

— А Месія?

— Теж засікли. Проте там були інші, з «Благодаті». Наші рейдери перебили всіх, хто супроводжував матір Месії, та їй вдалося втекти з дитиною. Пошукові групи вже шукають її, це справа часу.

Люциферій кивнув. Його пальці вистукували на полірованій поверхні столу вкрай знайомий ритм із «Лакрімози» Моцарта — неначе він підсвідомо відбивав реквієм за супротивником.

— Добре. А що з нашою дитиною? Обряд готовий?

— Повністю. У спеціально обладнаному підвалі колишнього м'ясокомбінату вже заготовили кров жертовних тварин, свічки з жиру нехрещених і Медальйон Тіні, куваний ще за часів Соломона. План надійний, як швейцарський банк. Як тільки дитина народиться, ми проведемо Активацію. Він прокинеться істинним Володарем Пітьми.

І ​саме в цю мить задзвонив телефон.

​На екрані висвітився контакт «Георгій (Колиска)». Люциферій увімкнув гучний зв'язок.

​— Говоріть.

Голос був хриплий, у ньому відчувалися страх і паніка, що було геть нехарактерно для очільника «Чорної колиски».

​— Пане... це кінець. Усіх поклали. Я єдиний, хто вибрався. Працював спецназ. Хтось ізгори накрив нас, як щурів. Ледве встигли довести обряд до кінця та надіти Медальйон Тіні на дитину.

​У кабінеті настала моторошна тиша. Люциферій повільно стиснув кулаки так, що аж хруснули суглоби.

— Де дитина? — спокійно спитав він, граючи скулами

​— Поліція. Забрали немовля з м'ясокомбінату. Гадаю, передадуть до найближчого дитячого будинку. Але шукайте... шукайте дитину з Медальйоном Тіні. Я встиг надягти його на шию перед тим, як усе почалося. Я... я важко поранений, боюся, довго не протягну...

Зв'язок обірвався. Співрозмовник на кілька секунд застиг у німому заціпенінні, намагаючись усвідомити весь жах ситуації й при цьому не маючи сили відвести очей від Люциферія.

—  Що будемо робити?

Той повернувся до вікна. Далеко внизу місто жило своїм звичайним життям, анітрохи не підозрюючи, що доля всього людства вирішиться найближчими годинами і зовсім не так, як собі уявляли Люциферій і його підлеглий.

 — Перевіримо всі дитячі будинки в радіусі ста кілометрів, — сказав він, поправляючи краватку. — Знайдемо немовля з Медальйоном. Навіть якщо доведеться перевернути догори дриґом все місто.  Бо від цього залежить успіх нашої місії.

    Резиденція добра

Штаб-квартира «Благодаті» розташовувалася в колишньому монастирі XVII століття, оточеному сучасними висотками й торговими центрами. Але всередині все ще зберігалися склепінчасті стелі, вітражі із зображенням святих і їдкий запах ладану.

У кабінеті настоятеля сидів Варфоломій. У той час це був молодий, статурний чоловік із коротко підстриженою чорною бородою та поглядом, який буває хіба у фанатиків перед самопожертвою заради вищої мети. Він носив простий, суворий підрясник і залюбки вдягнув би власяницю, якби випала така нагода. Як і личить справжньому релігійному фанатику, він зневажав будь-який комфорт, ненавидів гедоністів і щиро, аж до несамовитості, вірив у свою святу місію. Його очі дивилися так, ніби бачили всі гріхи тих, із ким зводила його доля, а його серце й помисли не знали милосердя до ворогів віри.

​Напроти нього стояла Серафіма, вбрана як молода черниця в скромний темний одяг із простим дерев'яним хрестиком на шиї.

​— Отче Варфоломію, доповідаю, — мовила вона, тримаючи в руках паперову папку. — Операція «Гнів Божий», яку ми так ретельно розробили, пройшла згідно з нашими очікуваннями. Ми вирахували секту «Чорна Колиска», яка готувалася до проведення обряду. Навели на них поліцію та спецназ. Усі сатаністи, які перебували на місці проведення ритуалу, були ліквідовані.

Варфоломій повільно погладив бороду:

— А сама дитина?

— Секту прикрили. Але сама дитина народилася. Ми не знаємо, де вона зараз.  Сліди, на жаль, загубилися.

— Гм. Неідеально, але прийнятно. А що з нашим?

Серафіма посміхнулася ледь помітно:

— Месія народився. Мати з дитиною в безпеці. Наші люди вивезли їх у таємну резиденцію за містом. Вона на зв'язку.

Варфоломій розслабився в кріслі, взяв горнятко з трав'яним чаєм. Цукор він не брав із принципу, бо вважав його першою сходинкою на шляху до духовної деградації. Він глянув на вітраж, де архангел Михаїл протикав списом дракона, й задумливо промовив:

— Серафімо, наша організація щодня робить стільки добра для людей. Благодійні фонди, дитячі будинки, їдальні для безхатьків, постійна допомога тим, хто цього потребує. Звітність перед нашими попечителями завжди бездоганна. А тепер уяви, коли ми отримаємо Месію в свої руки, коли виховаємо його в істинній вірі, скільки всього ми зможемо зробити для людства. Скільки нових програм запустимо. Скільки величних храмів відбудують на славу Божу.

— Акції «Благодаті» вже зросли на двадцять відсотків тільки чутками про народження, — додала Серафіма практично. — А якщо ми проведемо публічну церемонію представлення...

— Публічну? — Варфоломій звів брову. — Серафімо, ти читала архівну справу про Емерика? Наші попередники вже пробували таке тисячу років тому з Емериком. Усе було ідеально, і освіта, і виховання, і фінансування. А він узяв і пішов у монастир роздавати суп жебракам. Без піару, без наших логотипів. Провал століття. Тому ми вивчили цей урок. Цього разу виховання дитини  буде повністю під нашим контролем. Жодної самостійності. Тільки ми будемо вирішувати хід його думок.

І саме в цей момент на стільниці Варфоломія завібрував телефон. Номер був невідомий. Він підняв слухавку.

— Слухаю.

Голос жінки був захеканий, надірваний, в ньому відчувався  панічний страх. Десь на фоні вили сирени.

​— Це я... мати Месії. Вони вбили всіх. Усіх ваших людей, які нас супроводжували... Сатаністи... Я дивом врятувалася. Я зрозуміла, якщо залишу свою дитинку при собі, нас наздогонять і вб'ють обох. Вони йдуть за моїм слідом... Тому я... Боже, пробачте мені... Я залишила її на сходах дитячого будинку. Вулиця Радісна, 13. Сховала сповиток під навісом біля входу, сподіваючись, що її швидко знайдуть. Будь ласка, заберіть її швидше! На шиї моєї дитинки старовинний Хрест Світла — він пригнічує будь-який прояв темних сил й підсилює  божествений потенціал.  Знайдіть її, благаю...

Варфоломій схопив ручку й швидко записав адресу.

— Заспокойтесь, пані. Ми зараз же виїжджаємо.

— Я намагаюся дістатися до вас, але вони за мною... ні... — її голос різко обірвався. Із трубки почувся відчайдушний жіночий крик, а слідом пролунав різкий скрегіт металу і гальм.

​А потім пішли гудки.

Серафіма дивилася на Варфоломія розширеними очима:

— Що трапилося?

Він повільно опустив слухавку. На мить у його погляді промайнув відблиск безпорадності.

    — Вона сказала, вулиця Радісна, 13. Дитина там. І вона сказала, що на нашій дитині Хрест Світла.

Варфоломій різко підвівся.

    — Серафімо, збирай групу, ми вирушаємо за цією адресою.

Він подивився на вітраж, де Михаїл усе ще тримав спис над головою дракона.

    — Цього разу ми не потерпимо поразки. Знайдемо нашего Месію з Хрестом Світла. Виховаємо його як треба. І цього разу він не піде в монастир роздавати суп.

Дитячий будинок

Дитячий будинок на вулиці Радісній, 13, був звичайною цегляною будівлею з облупленою фарбою та відповідною вивіскою біля дверей. Усередині пахло кип'яченим молоком і дешевим милом. Дитячий плач лунав тут постійно, стаючи звичним фоном, як і шум машин за вікном.

Чергова нянечка Марія Степанівна працювала тут уже тридцять років. Вона любила дітей. Вона любила їх навіть тоді, коли вони не давали їй спокою ночами  влаштовуючи концерти дитячого крику, тим самим  випробовуючи її нерви на міцність. Але сьогоднішня ніч перевершила всі її очікування.

Спочатку привезли перше немовля. ​Двоє похмурих поліціянтів у кевларових бронежилетах внесли картонну коробку з малям, яке тихо спало, згорнувшись калачиком. На шиї в нього висів дивний чорний медальйон із різьбленими символами, які виглядали так, ніби їх вирізав якийсь доморощений психопат під впливом галюциногенів.

—  Знайшли в підвалі колишнього м'ясокомбінату, — буркнув один поліцейський. — Там сатаністи якісь ритуали влаштували.  От вам акт, от вам дитина. Розбирайтеся.

— А на шиї що це таке висить?

— Звідки нам знати, — відмахнувся коп. — Зніміть, якщо заважає.

Марія Степанівна обережно взяла малечу на руки. Дівчинка навіть не прокинулася, лише сумно зітхнула уві сні та лагідно притулилася до неї. Вона мала біляве волосся, пухкенькі щічки й довгі вії. Нянечці, яка з ніжністю дивилася на дитину, здалося, що в кімнаті стало світліше.

— Ой, яке диво, — прошепотіла вона. — Тиха, спокійна, мила. Ну хіба можна таке дитя залишати сатаністам?

Вона глянула на чорний медальйон і здригнулася. Від нього віяло холодом, а символи здавалися живими.

— І навіщо тобі ця страшна штука? — сказала вона, проводячи пальцем по різьбленню. — Ну нічого, хай висить. Може, це просто прикраса така.

Вона поклала дівчинку в ліжечко, вкрила ковдрою й ще раз подивилася на неї з ніжністю.

    А потім, уже під ранок, коли Марія Степанівна вийшла на ґанок провітритися, вона помітила згорток біля дверей.

Спочатку подумала, що хтось викинув стару ганчірку. Але згорток ворухнувся. І з нього долинув тоненький, надірваний плач.

Вона нахилилася, розгорнула  ковдру побачивши хлопчика. Зовсім крихітного, червоного від крику. На його шиї на потертому ланцюжку висів старовинний золотий хрестик, потемнілий від часу, але дрібні камінці на ньому все одно мерехтіли в сутінках.

— Боже мій... — видихнула вона, притискаючи згорток до грудей. — Хто ж тебе тут покинув?

Яке ж це безбожне серце треба мати. Яка грішниця зріклася власної крові.

Вона занесла хлопчика в теплу кімнату, але він не заспокоювався. Натомість він залився таким криком, що в неї заклало вуха. Він вигинався дугою, червонів, а коли вона спробувала його переповити, видав прицільний струмінь прямо їй на обличчя та ще й заблював новий халат.

— Та що ж ти за бісеня таке! — вигукнула вона в розпачі, витираючи обличчя.

Хлопчина верещав, крутився й хапав своїми крихітними пальцями за її волосся так, наче збирався вирвати його з корінням. Нянечці здалося, що в кутку кімнати на мить стало темніше, ніж мало б бути.

— Боже, який неспокійний, — прошепотіла вона. — Прямо справжній біс.

Вона глянула на гарний, золотий хрестик у нього на шиї, а потім перевела погляд на жахливий медальйон дівчинки, яка тихо спала в сусідньому ліжечку.

І в її голові клацнуло.

— І що ж це коїться, — сказала вона сама до себе, витираючи обличчя рукавом. — І звідки в цього бешкетника такий гарний хрестик? Це ж не правильно. Он дивись, яке диво спить тихо, як маленьке янголятко. Їй би це гарний хрестик носити. А цьому дияволеняті якраз підійде цей страхітливий медальйон. Вони ніби спеціально створені одне для одного.

Не довго думаючи, Марія Степанівна зняла золотий хрестик із хлопчика й наділа його на дівчинку, а чорний медальйон почепила на шию бешкетникові.

Хлопчик одразу ж замовк, як тільки на нього був надягнутий медальйон, і міцно заснув.

Дівчинка, навпаки, на мить розплющила очі, коли хрестик торкнувся її грудей, але знову заплющила їх. Марія Степанівна подивилася на обох дітей, на хлопчика з чорним медальйоном і дівчинку із золотим хрестиком, та задоволено кивнула.

— От так. Тепер усе правильно. Хай носять, що їм пасує.

Вона пішла на кухню пити чай, залишивши двох немовлят у сусідніх ліжечках.

Через дві години дитбудинок здригнувся від двох візитів майже одночасно.

Спочатку приїхали чорні джипи «Абаддон Inc.» П'ятеро чоловіків у дорогих костюмах, із планшетами й бейджами. Вони пройшли в палату, побачили хлопчика, на шиї якого висів Медальйон Тіні. Переконавшись в автентичності артефакту за допомогою портативною апаратури, вони схвально кивнули:

— Немовля наше. Забираємо.

Слідом через п'ять хвилин приїхав білий мікроавтобус «Благодаті». У ньому сиділа Серафіма з двома помічниками. Вони пройшли в ясельну кімнату, побачили дівчинку з Хрестом Світла на шиї, яка спала з ангельською посмішкою, і Серафіма ледь не заплакала від розчулення:

— Це вона. Благословенна дитинка. Забираємо.

Марія Степанівна стояла в коридорі, тримаючи кружку з чаєм.

— Ну й слава богу, — сказала вона в порожнечу. — Хай їх виховують хто хоче. А мені ще дві зміни чергувати.

Вона допила чай, зняла брудний халат і заснула в кріслі, навіть не підозрюючи, що щойно непомітно змінила долю цього світу.

    Події в  резиденції зла 18 років потому

Той самий кабінет «Абаддон Inc.», ті самі панорамні вікна й та сама пентаграма на стелі. Люциферій сидів у кріслі, і хоча зовні він майже не змінився, його колись залізний погляд утратив лютість. За вісімнадцять років поруч із Деміаном безжальний тиран непомітно для самого себе пом'якшав, утратив жагу до кривавих розправ і просто втомився від зла.

​Проте новий підлеглий Валак про це ще не здогадувався. Це був надзвичайно хитрий та обережний пронира, який звивався вужем і зважував кожне слово. Пам'ятаючи давню жорстоку репутацію боса, Валак досі чекав від нього негайного покарання за найменший промах і тому підбирав слова з точністю майстерного фехтувальника.

    ​Люциферій крутив у руках старовинний пергамент, який був нічим іншим як грімуаром папи Григорія. Цю реліквію адептів чорної магії його корпорації вдалося заполучити завдяки методам, котрі навряд чи вписувалися в поле законності. Втім,  він не зводив очей з екрана ноутбука. На зображенні з камери спостереження їхній підопічний Деміан сидів у своїй кімнаті за столом. Хлопець гортав товсту книжку в чорній палітурці і щось нотував у блокноті.

​— Отже, Валаку, — почав Люциферій, переводячи погляд на підлеглого. — Як він?

​Валак закашлявся й нервово поправив краватку.

​— Ну... це складно описати в звичних термінах, пане. Його поведінка... дещо нетипова для майбутнього Повелителя Темряви.

​Люциферій чудово знав дипломатичний склад характеру Валака та його звичку пом'якшувати гострі кути. За цими обережними формулюваннями він одразу зчитав натяк на типову людську поведінку Деміана.

​Люциферій глибоко вдихнув. Він перевів погляд на екран ноутбука й відкрив фотографію Медальйона Тіні, який зараз висів на шиї Деміана.. Цей артефакт, створений у результаті кривавих ритуалів і тисяч жертв вірних адептів, мав наділяти володаря темних сил руйнівною темною магією, здатністю керувати тінями та знищувати ворогів.

​Люциферій розвернув ноутбук до Валака.

​— Ти знаєш, Валаку, що це за річ?

​— Медальйон Тіні, пане. Реліквія, насичена енергією темних ритуалів. Кожен, хто намагався носити його без належної темної природи, отримував неймовірну велич і владу над темними силами, але натомість втрачав розсудок протягом кількох місяців і помирав у пекельних муках.

​— Саме так, Валаку. Навіть найсильніші жерці та найтемніші володарі минулого, котрі випробовували його на собі, витримували максимум пів року, перш ніж збожеволіти і загинути в агонії, — підсумував Люциферій. — Якби Деміан був звичайною людиною, цей артефакт давним-давно звів би його в могилу. А наш хлопчик носить його вісімнадцять років. І що ми маємо? У нього немає ані жаги до знищення, ані крихти злості, зате він читає теологічні трактати. Це не просто аномалія, це...

​Він замовк, шукаючи потрібне слово.

​— Це бентежить, пане, — доповнив Валак.

​— Бентежить, — погодився Люциферій. — Але мене цікавить інше. Його потенціал. Сила артефакту в ньому хоч якось пробуджується? Хоч мінімальний сплеск є?

​Валак побліднів,  на лобі виступив піт,  і він  почав нервово гортати звіт на планшеті.

​​— Дивіться. Ми проводили спіритичні сеанси, як завжди, щонеділі, але замість Жиля де Ре та інших чорнокнижників минулого з'являються або Діва Марія, або хтось із архангелів, у зв'язку з чим спіритичні сеанси довелося скасувати.

— Це що ще за містичний маразм? — не втримався Люциферій.

— Але це ще не все. Ми проводили стандартні обряди прокляття раз на рік. Без нашого володаря все працювало ідеально. Кров кипіла, свічки горіли чорним полум'ям, наші вороги помирали в конвульсіях. Але коли в залі був присутній Деміан...

​Він раптово замовк.

​—  І що? Не тягни! — напружився Люциферій.

​— Один наш ворог, власник конкурентної компанії, мав померти від серцевої недостатності. Ми провели обряд як завжди. Але він раптом видужав. У нього повністю минула аритмія. Втім, він після цього  скасував судовий позов проти нас і надіслав листа з подякою. Ми не знаємо, як це пояснити.

​— Що?! — Люциферій від здивування аж стиснув підлокітники крісла.

​Інший, прокурор, який вів справу проти наших філій, мав померти від цирозу печінки. Через тиждень після обряду він надіслав квіти, у нього зник цироз. Втім, він повністю закрив усі кримінальні провадження проти нас за відсутністю складу злочину.

Люциферій повільно підвівся й підійшов до вікна.

​— Третій, — продовжував Валак, гортаючи планшет, — головний редактор газети, яка готувала про нас викривальне розслідування. У нього була пухлина. Ми провели обряд, а вона просто розсмокталася. Втім, він розформував відділ розслідувань, вибачився й подякував нам у своїй колонці.

​Люциферій обернувся, його обличчя зблідло.

​— Наш Антихрист, Володар Пітьми та Руйнівник Світів замість вбивати ворогів... їх зцілює?!

​— І це ще не все, — тихо додав Валак. — Один податківець, який намагався закрити наші рахунки, мав важку форму алергії. Після обряду вона зникла, і він тепер їсть горіхи без жодних наслідків. Втім, він теж нам дуже вдячний.

​Люциферій прикрив очі долонею.

​— Ти хочеш сказати, що кожен, на кого ми намагалися навести смертельне прокляття в присутності Деміана, залишився живим, здоровим і вдячним?

​— Не просто вдячним, пане Люциферію. У нас виникли серйозні проблеми з комерційним відділом.

​— З комерційним?! — Люциферій знову напружився. — Це ті VIP-клієнти, які платили нам  мільйони за наведення  прокляття на їх бізнес-партнерів? Вони вимагають повернення грошей? Погрожують жорсткою розправою?

​— Гірше, пане! —  важко зітхнув Валак — Чутки розійшлися миттєво. Тепер до нас вишикувалася величезна черга. Олігархи, політики та депутати благають, щоб ми навели на них хоч якесь смертельне прокляття, і пропонують подвійний тариф. Наш відділ Чорної Магії завалений заявками на онкологічні згуби та пекельні інфаркти. Бо після ритуалів у присутності Деміана пухлини зникають, серце працює як годинник, а як приємний бонус у них ще й шкіра омолоджується!

​Люциферій схопився за голову, важко дихаючи.

​— Це катастрофа! Ми втрачаємо імідж головного осередку Зла. Що про нас скажуть у Пеклі?!

​— Втім, наші прибутки б'ють усі рекорди, пане, — тихо додав Валак, показуючи фінансовий звіт. — Наші показники за останній рік ще ніколи не були такими успішними.

​— Гроші це добре, Валаку, але ж ми пекельна корпорація!

​— Отож-бо й воно, пане. Бо поки ми рахуємо прибутки, наш Намісник знову зірвав спецоперацію.

​— Що він зробив цього разу? — стомлено спитав Люциферій, опускаючись у крісло.

​— Пам'ятаєте рейдерське захоплення заводу, де ми планували випустити токсичні відходи в річку? Наш Володар виявив, що директор є неплатником аліментів і живодером. Він прийшов туди вночі, зламав серверну, злив усі його офшори поліції, а самого директора змусив підписати передачу заводу під притулок для бездомних тварин.

​Люциферій на мить затих, а потім  холодно й цинічно  усміхнувся.

​— Геніально! Просто геніально! Яка диявольська витонченість!

​Валак з подивом витріщився на нього.

​— Перепрошую, пане Люциферію? Але ж ми втратили завод! І токсини в річку ніхто не вилив!

— Дурню! — гомерічний сміх Люциферія пролунав із надр кабінету. — Ти не бачиш глибини його задуму! Він зламав цього грішника до основи, відібрав усе й кинув за ґрати. Там у темряві в ньому визріє така жага помсти всьому світу, що після звільнення через наших адвокатів чи заставу він перетвориться на нашу найлютішу зброю. А замість швидкого отруєння річки він створив притулок, який роками висмоктуватиме бюджет міста. Це ж довгостроковий, системний деструктив під соусом милосердя. Він змушує людей вірити в добро, щоб їхнє розчарування було ще болючішим. Який тонкий, викривлений розум!

​Валак невпевнено покрутив планшет у руках.

​— А те, що він позавчора перевів наші три мільйони євро на дитячу лікарню?..

​— Це маскування! — упевнено кивнув Люциферій. — Він заплутує сліди перед ДБР. Чистий Сатана, кажу тобі!

​У кабінеті знову запала тиша. Люциферій повернувся до ноутбука. На екрані Деміан якраз відклав ручку, зняв із підвіконня приблудне кошеня й тепер із щирою, теплою посмішкою лагідно чухав його за вушком.

​Упевненість у очах боса повільно згасала. Вона танула з кожним рухом хлопця на відео, поступаючись місцем глибокому, болісному розчаруванню.

​— Валаку — мовив він тихим, невпевненим голосом. — Скажи мені як аналітик. Це якась суперскладна, геніальна маскувальна тактика Темряви, щоб приспати увагу ворогів?

— Звісно, пане, — скороговоркою сказав Валак, гарячково намагаючись врятувати ситуацію і для боса, і для власної премії. — Це абсолютно очевидно. За нашими внутрішніми протоколами, моторошне зло завжди ховається за маскою добра. Ми просто спостерігаємо вищий  рівень диявольської підступності.

​Він на секунду замовк, пильно придивився до екрана, де Деміан саме ділився з кошеням шматочком ковбаски, важко зітхнув і з сумом констатував очевидний для себе факт:

​— Хоча, чесно кажучи, я б дуже хотів так думати, пане Люциферію. Але мені здається, що наш Темний Володар просто трохи бракований.

​Люциферій повернувся до вікна, потираючи скроні. Секунду він мовчав, а потім його очі раптово спалахнули новим осяянням.

​— Валаку. а що, як це все і є єдиний, масштабний план розбещення людства?

​— План, пане?

​— Так. Уяви. Антихрист це істота, яка повинна принести хаос. Але він не дурень. Він не буде вбивати ворогів, бо це надто очевидно. Він робить їх вдячними, зцілює їх, і вони стають його прихильниками. Він створює армію вдячних ідіотів, які навіть не розуміють, що вже потрапили в його пастку. Вони добровільно прийдуть до нього, коли він покличе. Ось що означає справжня підступність.

​Валак здивовано подивився на нього.

​— Ви хочете сказати, що зцілення ворогів це просто стратегія?

​— Абсолютно. Він завойовує довіру, накопичує ресурс і створює армію людей, які підуть за ним у пекло, бо він урятував їм життя. І ми, як його вихователі, повинні це підтримувати.

​Він замовк, раптом скривившись від болю.

​— От біс, знову головний біль. Валаку, скажи Деміану, щоб зайшов. Пограємо з ним в шахи. Я помітив, що коли він поряд, у мене минає мігрень.

​Валак зиркнув на Люциферія з виразом, у якому читалося «ви що жартуєте ?», але ввічливо кивнув.

​— Зараз покличу, пане.

​Він вийшов, залишивши Люциферія самого.

    Події в  резиденції добра 18 років потому

Штаб-квартира «Благодаті», 18 років потому.

Той самий кабінет у колишньому монастирі, який тепер слугував головним офісом їхньої релігійної організації

     Вітражі стали трохи пильнішими, ладан пріснішим, а Варфоломій м'якшим. Дивна річ, але за вісімнадцять років його суворий погляд пом'якшився, усмішка з'являлася частіше, а голос утратив ту металеву нотку, яка колись змушувала підлеглих тремтіти.  Він навіть почав носити м'які светри замість суворого підрясника.

Серафіма стояла перед ним, тримаючи папку зі звітами, і намагалася підібрати слова.

— Варфоломію, у нас проблема.

— Яка, Серафімо? — Він усміхнувся й відкрив коробку цукерок. — Хочеш? «Пташине молоко». Христинка порадила, каже, що від них настрій покращується.

Серафіма зітхнула. Вона взяла цукерку, але так і затисла її в долоні, не наважуючись з'їсти.

— Учора до нас прийшла Гапка. Та сама юродива  з вулиці. Вона побачила Христину й почала кричати... е-е-е...

— Що саме? — Варфоломій відкусив цукерку й зажмурився від задоволення.

— Вона назвала її... е-е-е... антихристом. Сказала, що в ній сидить темрява, що Хрест Світла на ній горить, але не пече, бо темрява сильніша.

Варфоломій розсміявся. Так щиро, що Серафіма на мить завмерла.

—  Серафіма, ну скільки можна слухати це божевільне створіння? Гапка ж абсолютно неадекватна!  Ти ж пам'ятаєш, що вона минулого тижня белькотіла, коли я з нового «Мерседеса Майбах» біля собору виходив?

Серафіма тихо й обережно:

— Е-е-е... Щось про офшори, отче?

Отець Варфоломей заговорив з щирим обуренням:

— Вона волала: «Здирник! Хабарник! На гроші з пожертв собі авто купив!» Ну ти уявляєш рівень її маразму?! Це ж треба таке вигадати! За які пожертви?! Та «Майбах» — це взагалі був скромний подарунок від нашого спонсора за освячення його мережі казино... Тобто, заправних станцій! А гроші з пожертв у нас взагалі на зовсім інших офшорних рахунках лежать, до чого тут авто?! Людина взагалі в матчастині не розбирається!

Серафіма опустила очі. Вона знала, що родина Варфоломія володіє кількома елітними особняками й здає їх в оренду. Вона знала, що останній благодійний звіт був «трохи прикрашений». Вона знала, що той самий «Майбах» коштував як три річних бюджети дитячого будинку. Але вона тільки мовчки дивилася на нього, бо не могла перечити своєму духовному наставникові.

— Так, звичайно, — тихо сказала вона. — Чиста маячня.

​Отець Варфоломей самовдоволено продовжив поправляючи золотий хрест:

— Отож-бо! Якщо вона на мене, праведника, який просто оптимізує податкові потоки задля процвітання церкви, верзе таку очевидну нісенітницю... Тепер ти розумієш, що її слова про Христиночку — це така ж сама абсолютна, безпідставна брехня?

​ Серафіма швидко закивала, ковтаючи слину:

— Абсолютна, отче! Найчистішої води вигадка.

— Отож бо! — Варфоломей підняв палець.

— Але знаєте, що сталося потім?

— Що?

​— Христина подивилася на ту юродиву, і та... оніміла. Зовсім. Не могла вимовити жодного слова, навіть звуку.

Варфоломей усміхнувся ще ширше, схрестив руки на грудях.

— Бачиш, Серафімо? Це діло рук Господа нашого. Віряни в нас нервові. Якби ця юродива далі говорила подібні речі, то хтось би не витримав. Могли б і каміння кинути. Гріх. А так, вона вже нікому нічого поганого не скаже. Божественне втручання. Христина просто... заспокоїла її.

Серафіма хотіла сказати, що оніміння було схоже на параліч, а не на заспокоєння. Але промовчала.

    Варфоломей продовжував казати далі:

— ...Та й який з Христиночки Антихрист, Серафіма? Ти взагалі її бачила? Янгол! Чиста, світла душа! Вона ж нам минулого місяця в свої вісімнадцять років порадила, як правильно переоформити майно єпархії через два панамських фонди, щоб податкова взагалі жодного запитання не поставила! Жоден наш аудитор до такого не додумався, а вона просто подивилася на декларації і каже: «Отче, тут же суцільні діри, вас за це в пеклі судитимуть... ну або в суді» — і за п'ять хвилин розписала схему!

​ Серафіма обережно звернулася до Варфоломея:

— Е-е-е... І ви вважаєте це знаком святості, отче?

​Отець Варфоломей з піднесенням почав хреститися:

— А чим же ще?! Це чистої води Боже осяяння! Небесна мудрість! Господь через це дитя особисто захищає нашу церкву від незаконних посягань податкової інспекції! А ця дурна Гапка каже — «Сатана»... Сатана б нам податкову перевірку нацькував, а не допомагав ПДВ списати!

Він махнув рукою в бік кутка, згадавши ще один «абсурдний» закид Гапки:

— Та й взагалі! Вона ж мені ще й дорікала, мовляв, біля Христиночки свячена вода у відрі закипає! Ну так спека на вулиці, буває! Фізика, Серафімо!

​ Серафіма обережно подивилася  у вікно, де падав лапатий сніг:

— Але ж, отче Варфоломею... Зараз січень. На вулиці мінус п'ятнадцять, і те відро взагалі з льодом було...

​Отець Варфоломей на секунду завис, витріщівся на неї а потім абсолютно спокійно продовжив, ніби нічого не чув:

— Отож-бо. Перекажи в їдальню, щоб Гапці більше супу не давали, хай без обіду спокутує свій гріх перед Христинкою.

— Ще дещо, — сказала вона, гортаючи папку. — Як ви просили, я влаштувала Христину в хор. Вона співає дуже гарно. Голос в неї чистий, дзвінкий. Але...

— Але?

— У вірян після її співу болить голова. У деяких з них із носа кров іде. Один чоловік навіть знепритомнів. Ми викликали швидку.

Варфоломій на мить задумався, погладив бороду, а потім його обличчя осяяла нова ідея.

— Ну, Серафімо, — сказав він повчально, — не всім дано зрозуміти красу божественного співу. Можливо, таким чином Господь випробовує вірян. Перевіряє їхню віру через спів Христинки. Хто витримає — той справді вірний. А хто знепритомніє... ну, значить, має над чим працювати.

Серафіма знову промовчала. Вона пам'ятала, як під час співу Христини старовинні вітражі починали загрозливо дрижати, а свічки на свічниках гасли одна за одною. Христина співала із заплющеними очима та янгольською усмішкою на вустах, повністю занурена в процес, а в інших півчих у хорі від жаху були перекошені обличчя, але вони змушені були співати далі. Від цієї згадки в Серафіми чомусь похололо всередині.

— І ще одне, — продовжила вона. — Христина почала подавати квіти на вівтар. Тюльпани. Дуже гарні. Але... коли вона брала їх у руки, у тюльпанів виросли колючки. Гострі, тверді. Ті, хто допомагав їй, покололися. У них з'явилися пухирі. Тюльпани довелося викинути.

Варфоломей весело розсміявся.

— Серафімо! Ти бачиш? Вона любить квіти! І Господь, через неї, показує людям, що квіти не варто зривати. Вони створені, щоб рости, а не в'янути в руках. Ось як Бог працює! Через нашу Христинку!

Він підвівся й підійшов до вікна.

— Наша Христинка — це просто дар небесний. Божа дитинко. Вона така розумна, така практична... — він обернувся до Серафіми з хитрою посмішкою. — Ти знаєш, вона мені й акції приватної компанії підказала купити тієї, що воєнні дрони збирає, і водночас навчила, як податкову навколо пальця обвести. Геніально просто.Я вже рік плачу на третину менше, і все цілком законно. Ну хіба не ангел?

Серафіма зглитнула.

— Вона порадила вам, як ухилитися від податків?

— Ухилитися? Серафімо! — Варфоломій образився. — Оптимізувати. Є різниця. І це була її ідея. Вона просто хоче, щоб у нас було більше грошей на добрі справи. Ну, і на мій новий байкерський мотоцикл. Христиночка каже, що трохи адреналіну для праведного життя не завадить. Але ж це теж для відпочинку від богоугодних трудів.

Він підійшов до столу й узяв горнятко з чаєм.

— Якщо чесно, Серафімо, я почуваюся чудово останні роки. Христина мене надихає. Я став м'якшим, добрішим. Навіть Світлана з бухгалтерії сказала, що я схуд і помолодшав.

Серафіма подивилася на нього. У глибині душі вона знала, що Варфоломій не став добрішим. Він просто розслабився, бо Христина ефективно робила всю «брудну роботу» за нього. І щоразу, коли вона дивилася на цю вродливу, зовні напрочуд доброзичливу дівчину з хрестиком на шиї, їй ставало чомусь не по собі.

Але Серафіма мовчала.

— Сподіваюся, ви праві, Варфоломію, — тихо сказала вона.

— Я завжди правий, Серафімо, — усміхнувся він. — Особливо коли поруч Христинка. До речі, вона обіцяла мені допомогти з документами для нової благодійної програми. Якщо чесно, трохи ризикована схема, але Христинка каже, що це богоугодна справа — гроші підуть на храми й допомогу нужденним. Ну, і частково на мої  чергові колекційні раритетні автомобілі. І  трохи на її новий гардероб, бо, каже, месії теж треба виглядати презентабельно. Але хіба я можу їй відмовити?

— Я... я передам їй, що ви чекаєте, — сказала Серафіма й вийшла з кабінету.

У коридорі вона притисла папку до грудей і прошепотіла:

— Боже, кого ми виростили...

    ​Але відповіді не було. Тільки тиша монастиря й далекий сміх Христини. Вона саме гралася надворі з дітьми, тримаючи білу троянду, яка раптом просто на очах почорніла в її долонях. Христина перелякано завмерла, не розуміючи, як це сталося, а малеча довкола захоплено заплескала в долоні, очікуючи на продовження дивовижного фокуса.​ Дітлахи й гадки не мали, що в сатанинських фоліантах цей знак описували як перше пробудження Темряви. Для них це було просто чудернацьке диво.