ФЕНОЛФТАЛЕЇН
Дивлячись від того якого стану буває сіра нирка, що плаває у формаліні, здригаючись від струму 220, починаєш замислюватись – а чим , ти курво , відрізняєшся від того згустку теплого м’яса у слизькій оболонці. Плаваєш в олії. Струм. Плаваєш в олії. Струм. Струм. Ти не можеш хотіти. Ти не хочеш. Ти не можеш – бо могти – означає можливість дії, вираженої інфінітивом. А паскуди навколо все ще тиняються, бо можуть і хочуть скласти Версальський договір , дивлячись світлими, нездоровими очима у майбутнє, проковтуючи кожне слово, слину, що віддає присмаком анемії
Потім знову думаєш. А що думати – треба діяти! Стати дієсловом, ось що треба новому поколінню смолоскипів, відрізнятися від туфельки, туфельки давно вийшли із моди, замінили на шкіру, бавовну, палички, струм. Струм. Плаваєш в олії. Але мені не хочеться. Ну не хочеться, будь ласка, рідненький Платончик, поможи, дістань мені зіроньку з неба, ну дістань, бо не хочу плавати, не хочу бути м’ясом, не хочеться олії рафінованої. А він мовчить, мовля, приказуючи, вимолюючи кожне слово із мене, пританцьовуючи польку у розмірі 5/8. Пульс зашкалює – 90 ударів за хвилину, перескокуючи кожний п‘ятий такт, і одразу на перший.
Бичок ( не солом’яний, то інша псевдо-байка у постмортемі) вигнувся мені в руку, та опалив кісточку що була у руці під шкірою, що була у руці під шкірою, що була.. а. То шкіра витримала, лише трошки почервонівши, а згодом перші крапельки серозної рідини. Платончик (тобто я сам) задивився на те зображення оперного театру, подивився і подумав «гаряче». Не кожен зможе так лаконічно описати увесь спектр емоцій від отримання побутового опіку. Яка експресія, навіть починаєш заздрити, що не був Платончиком. Це було на вулиці, час був теплим, година скрутна, а годинник показував цифри на циферблаті. Він – тобто я, тобто вона, тобто я – нестямно чимчикує до наступного пагорба, вказуючи дороговказам де їх кляте місце.
Іду, збираючи усю вечірню росу по дорозі, бачу природу, любо мені, ЛЮ-БО. Любо, бо загубив свій мотлох, їжу, приладдя, годинник, .Не доведеться тягнуть то з собою у нове життя.
Іду, загубивши усі сенси, питання (що є начебто здоровим, ми ж не мавпи якісь), відповіді, мораль і.
Іду, бо інакше не вийде дійти до першого пагорбу, другого пагорбу, третього пагорбу, четвертого пагорбу, першого пагорбу.
Адаптація – непогана навичка, особливо якщо живеш, і хочеш жити далі. Ну що-ж за сміхотворне речення, га? Живу, тому що адаптуюсь, тому що так сказав я, тому що я так захотів, волею своєю, своїм, персональним світоглядом, кислинкою яку називають ще досвідом. Йдеш? Йду. Біжи! Біжу! А хіба то не так працює? Таким чином працювало життя, те життя, яке було мені доступне, поряд з рукою, і мені хотілося чогось більше, але того більшого виявилось так багато, що віск на пір’їнці вже почав покрапувати на моє тім’я, пронизуючи кожен нерв, оголюючи бедлам, і Тхорів. Вони бува переповзають з діри ( та що проткнута воском) до вушного каналу, перетягуючи петлю на шийках. Їм певно весело, бо тут і зараз, вони виглядають так, наче боятись заборонено. Тхори бовтаються на тих петельках з нервів та сірки. Фауст пожалкував, що почав писати Гете. Колапс стався, а це , бува , нестримно смішна трагедія.
Почала скиглити, перепрошувати за свою волю, плигати з однієї ноги на іншу, кататися по травичці, і нарешті, дійшла до єдиного (як бачила) виходу. Перетинаючи останні метри перед пагорбом, запримітила десять цеглинок білого кольору, та купу гілля, що залишились після невдалого багаття. Переливаючись болем, встромила поміж цегли найгострішу , притягнулась головою (боком) ((боже що)) до неї, і почала робити коливальні механічні рухи (((маятникові)))
Перший удар. Паличка була , на диво , пречудовою, і якимось чином ( звісно оминувши гачком усі ті ваші закони фізики) проткнула шкіру. Червоний. Темно червоний. Метал. Метал. Червоний. Смак. Темний. Слиз. Бруд. Метал. Ложка. Присмак медовухи, і тину , шматочки болота проскокують на язиці.
Другий удар. Кора ніжно погладила arteria temporalis superficialis. Блаженні секунди агонічної годинки текли у ставок, тхори перестали плигати, і вирішили тактично спалити землі, ті що мали.
Третій удар. Крепітація.Кисло.
Четвертий удар.
П
О
Д
Я
К
А
Тепер воно нарешті зливається.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!