ЛАКМУС
Сталась цікавезна новина! Гриць Летючий хотів втопити своїх дітей, але помилився на дециметр – і втопився сам. Пройшовши декілька метрів, а можливо навіть кілометр, можна знайти докази того, того самого, що ніякого Гриця Летючого не було, а розповідь про це – лиш винахід злочинців, злодюжок, що вимиваються коропом, та їдять кріп, що робить їх на 80 відсотків водою, а на 20 – кротами.
За горизонтом, десь на висоті семи поверхів над рівнем моря, почалась метаморфоза третього пагорба. Він дрижав, починав плескати руками, ногами, шлуночками, і усе здавалося, мало б закінчитися тут. Але не закінчилося, бо то є МИЛІСТЬ. МИЛІСТЬ – яку треба довести до кінця, потягнути за собою на той бік наступного життя, наступного, бо маю на теє право, право – бо ліво не винайшли австралопітеки, це повністю штучний термін. Поглинаючи себе, поглинаючи усе, що має таке саме право бути – але дотягнувши до кінця ті краплинки радості і відчаю, вкриті сметаною, кровинкою, та амброзією , наступне може стати тим, що матимеш вже зараз. Концепція цього – єдина надія, маючи яку, здійснити третій, четвертий, , підйом буде можливо, нудно, весело, але найголовніше – голова перестане хворіти, сьогодення перестани марити вашу світлу головоньку, перетягуючи кончені фрази із надлишку бінарного коду та залишки дешевого віскі з стиглого холодильника Мінск-11, що наповнюють лярви.
ГОСПОДИ ПОМОЖИ ТИМ ЛЯРВАМ, БО ЄДИНЕ ЩО ПІЗНАЮТЬ ВОНИ, ЦЕ ГОЛОД,ГОЛОД ЖАХ СТРАХ І УСІ СПІЛЬНОКОРЕНЕВІ ТОГО ЩО БУЛО НАЗВАНО РАНІШЕ.
ГОСПОДИ ПОМОЖИ ТИМ ЛЯРВАМ, БО ЄДИНЕ ЩО ПІЗНАЮТЬ ВОНИ, ЦЕ ЧОТИРИ ЗАКУТОЧКИ, ВКРИТІ ІНІЄМ, СНІГОМ,ЛЯРВАМИ, ГРАТАМИ, БО ТО Є ЄДИНИЙ ПРИРОДНІЙ ОРГАНІЗМ, ДОЗВОЛИВШИЙ ЖИТИ ТУТ СЬОГОДНІ І ЗАРАЗ.
ГОСПОДИ ПОМОЖИ ТИМ ЛЯРВАМ, БО НЕ РОЗУМІЮТЬ ТОГО ВЕЛИКОГО ЗАДУМУ ЩО Я МАТИМУ, БО НЕ РОЗУМІЮТЬ, БО РОЗУМІТИ ЦЕ ОЗНАЧАЄ МОГТИ, бо могти – означає можливість дії, вираженої інфінітивом.
Лярв не стало вранці. В обід закінчилися мухи. Фекалії більше ніхто їсти не буде, альтернативи закінчилися, але закінчилися для тих, хто навіть не спробував вдихнути звук тих альтернатив, заливаючи їх однаковими причинами, замінюючи масло, хліб, воду, вино,
Істеричний сміх покотився квадратом по спуску третього пагорбу. Якимось чином, це було смішніше за душ, і відсутність того душу, камінь. Вони захотіло свербіти – а те було страшно, бо свербіти може лише мозок, бо інакше ніяк не треба було б навіть чіпати себе за потилицю, а він вже почала свербіли. На вершині була могилка, свіжа, вкрита мохом та тріщинами. Після такої собі примірки – виявилась трошки завелика.
Б
О
Ж
Е
Я
К
С
В
Е
Р
Б
И
Т
Ь .
Якимось чином, дійшовши до консенсусну зі своєю головою, вдалося втамувати свербіж, тремор у руках, та й зійти з тієї клятої катавасії, беручи до уваги наступний пагорб. Ти замислився, підійшла до струмку, що гуркотів свіжою водою, підібрали руки, почав жадібно пити, втамовуючи спрагу.
Каміння мовчало. Дійсно – каміння мовчало, стін не було, копійки полишилися у казармах, свинках, собаках та автоматів з водою.
Четвертий пагорб здавався не таким високим, як останні три штучки. Підібрав ноги. Руки. А голови й ніколи не було у складі додаткових матеріалів
Пагорб був горизонтальним.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!