МЕТИЛОРАНЖ
МЕТИЛОРАНЖ
Перший пагорб.
Красиві смужечки жовтого кольору, основним якого є трупи тхорів, що покинули голову бідосі з палицею в скроні. нав’язуючи свою компанію іншим, яким вдачі не вистачило знайти ту паличку (або скроні не було). Але яка різниця, хіба є час думати про іншу істоту, що мислить уміє? Та наче ні. А але чи можливе взагалі таке явище, як так може взагалі статись, що є інше, що думає, мислить, перетинає кордони репресій та оперує Кирилом та Мефодієм.
Я В І Д М О В Л Я Ю С Ь
Я не хочу приймати думу про те, що є люди, це означатиме що вони страждають – а це, вважайте, нонсенс.
Я Ц У Р А Ю С Ь
Я цураюсь того, що є інші жителі Лімбо. Цураюсь інших єссеїв, бо то є сюр. Панове, то є сюр, зарубайте собі на носах. Хіба… знову поговорити з внутрішніми органами, намагаючись надати їм якоїсь осмисленості, але теє каміння Сізіф вже витягнув на гору.
Воно взбиралося, зловживало травичкою та росою, аж раптом. Овва. Чотири стінки, керамзит, плити різного кольору, розставлені у формі Г (типу як кінь ходить). Та тож є міський душ за 20 копійок. Ну, хотілося б звісно освіжитися , попереду очікую ще 4 пагорби. Відкрило двері, та й увійшло до кабінки, а от відкривши кран, дуже здивувалося – тече щось масляне, наче капсулу фенобарбіталу розчавило, тим паче з тим самим присмаком ментолу – дуже освіжає.
Вирішило залишити кран відкритим, пакостей натворити хотілось – треба ж зоставити щось перед виходом у нове життя, хіба ні? Але митись не стало, виявляється, то впливає на зчеплення з землею, травичкою, росою що оточують те що мають оточувати у такій ситуації.
Кінець думки.
Початок нової думки.
Відступ великий палець з нового рядка.
Далі, вже стрибаючи, до другого пагорба такими самими рухами літерою «Г» (як шаховий кінь, ужалений у зад відкривачкою для консерв) помітили камінчик. Такий собі камінчик. Сірий камінчик, що відблискував внутрішньою стороною, а зовнішньою був таким самим камінчиком, що відблискував лише внутрішньою стороною. Вони підібрали теє чудо, а воно каже:
-Їх?
А вони потерли, зовнішньою стороною каменюки, суху, від роси, травичку, та поважно викрикують монотонним складнопідрядним реченням:
-Вам вільним, що підкорилися грому.
…
Не отримавши відповіді, вона вирішила жбурнути його до найближчої річки, але підслизнувшись, каменюка впала на своє нерухоме майно, та й продовжила плинути по течії. Йому вдалося завершити акт самодеструкції ( вставши з того місця де гравітація вирішила пошуткувати) , та й поплентався далі, здіймаючись другим пагорбом. А той пагорб, у свою чергу, був винятково звичаїсінким, потроху перебираючи нерви, що розвивалися на вітру, вигукуючи якусь нісенітницю.
-ББАБАААБ БААБАББА ББАБАААА БААББААА ББАБАББА АААААААА ББАБАААА ББАББААА ББАБАААА ББАБАААА ББАББААБ ББАБААБА ББАББААБ ББАБАБАА ББАБАААА ББББААБА
-Добре!
-ББАБАААБ БААБАББА ББАБАААА БААББААА ББАБАББА АААААААА ББАБАААА ББАББААА ББАБАААА ББАБАААА ББАББААБ ББАБААБА ББАББААБ ББАБАБАА ББАБАААА ББББААБА
-Добре!
-ББАБАААБ БААБАББА ББАБАААА БААББААА ББАБАББА АААААААА ББАБАААА ББАББААА ББАБАААА ББАБАААА ББАББААБ ББАБААБА ББАББААБ ББАБАБАА ББАБАААА ББББААБА
-Добре!
Так продовжувалось 26 тижнів, тобто лишень з дев’ятої години ранку до третьої години дня, а лишилося ще кубарем скотитися з вершини другого пагорбу, збираючи усі книжки, що росли на спуску з того пречудового зеленого дива, сухого від роси.
Хіба, трошечки повисмикувавши своє волося, та трошки зламав 3 ребра, я піднявся.
-Ой
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!