Життя

Іржавий цвях тримає небосхил,

Стікає час крізь тріщини в піску,

А ми ковтаємо здійнятий пил,

Жахаючись, встаємо по дзвінку.

Під шармом нами зношених пальто,

Ховаєм крила, мов крихкий кришталь.

Мчимося вперто в часовім авто,

І страх свій перетоплюємо в сталь.

Скло закипає в гніздах ліхтарів,

І тіні виповзають, немов тля.

Шукаєм слід зникаючих богів

У плетиві з розмов посеред дня.

Та під асфальтом, де живе бетон,

Пульсує корінь, що прорізав дно.

Життя не протокол і не шаблон —

Реакція, бурління, вибух, скло.

18 вересня 2026 р.