***

Я п’ю тебе по краплі, як причастя,

Згоримо до тла — в нашому коханні.

Яке це дике, нелогічне щастя —

Втрачати рештки власної свідомості.

Коли ти входиш в мій магнітний полюс,

І пальці в спину в’їлися до крові,

Змовкає світ, змовкає власний голос —

Лише пульсація гарячої любові.

Сплетіння тіл, бажання нереальне...

Ми — дві зорі, що впали в центр вирви.

Хай цей вогонь сильніше нас пече,

Допоки душі не дістануть прірви