СИЛУЕТ

Увесь цей світ — мов дзеркало велике,

Що відбиває душі без прикрас.

В очах чужих ми бачимо обличчя,

Яке насправді криється у нас.

Коли навколо тільки бруд і тіні,

І кожен крок здається нам чужим,

Це знак того, що в нашому сумлінні

Бракує світла у житті палкім.

Хто бачить бруд — той носить бруд у серці,

Хто кривить рота в осуді німім,

Той пробиває власну душу в герці

І тоне в егоїзмі лиш своїм.

А той, хто вміє крізь важкі колючки

Побачити троянду чарівну,

Простягне щиро і ласкаво ручки,

Подарувавши віру весняну.

Ми судимо людей за власним світом,

Своїм мерилом міряєм чуже.

Нехай же серце буде теплим літом,

Яке любові подарунок збереже.

Поглянь навколо оком незакутим,

Знайди в людині світло, не дефект.

Бо те, як бачиш інших ти у суті, —

Це твій душевний, власний силует.