ОСТАННІЙ РАЗ

Минає час невпинно й непомітно,

‎Ми тонемо в рутині сірих днів.

‎Вже діти виросли і стали самостійні,

‎Тепер своїм життям живуть вони.

‎

‎В цій метушні ми не помітимо моменти,

‎Що діти зроблять щось в останній раз.

‎І лиш з роками все оте згадаєш,

‎На що спочатку навіть не зважав.

‎

‎Не буде звуків ніжок в коридорі,

‎Коли прокинувшись до тебе мчить маля.

‎Стрибне під ковдру і обійме ніжно,

‎Цього уже не буде, не чекай.

‎

‎Не буде криків "Мама!" або "Тато!",

‎Коли знайде якусь цікаву річ.

‎І поки кличуть - кинь усе й дивися,

‎До поки їм цікава з вами мить.

‎

‎Не буде вже тримати вас за руку,

‎Крокуючи по вулиці гучній.

‎Долонька вислизне так тихо й не помітно,

‎Любов не зникла - виросли вони .

‎

‎Більш не засне у тебе на колінах,

‎Хвилини ці пройдуть неначе сон.

‎Без попереджень, навіть без причини,

‎Бо час іде, ти не втрачай його.

‎

‎Не прибіжить подмухати на ранку,

‎По поцілунок, що лікує все.

‎Тепер вони лікують свої ранки

‎Уже не вірять в чарівне слівце.

‎І більше не поділяться скарбами,

‎Чи то листок, а може камінець.

‎Прийміть з подякою цей дар простий дитячий,

‎Він неодмінно в пам'яті спливе .

‎

‎Дитинство - це не довгий час зростання,

‎Воно пройде як мить - і вже нема.

‎І поки діти просяться на руки,

‎Радій: бери на руки й обіймай.

‎

‎І не чекай ти вільної хвилини,

‎Аби погратися, побавити дитя.

‎Бо саме зараз ці безцінні миті,

‎Які з теплом ти будеш пам'ять.

‎

Верещако Сергій,