/song of despair/

світло згасає виповзають із закутків рими

у підсумку жодна з доріг не приве́ла до риму

тіні зникають холод пронизує груди

у підсумку

кожна з доріг

приводить

в нікуди

застуджені вулиці вкриті зів'ялими мертвими квітами

сніг сховає усе що ми встигли звести́ і що встигли спалити ми

за вікнами темрява тиша... засмикни фіранки

пачка цигарок на двох

може і вистачить

до світанку

місто знову в холодних обіймах зимового смогу

в якому вже вкотре згубили ми нашого власного бога

пляшка джеку нуль сім під повіками ранком синці

шрам на руці сльоза на щоці

і смак твій

на

язиці

десь там в наше спільне інферно кочегари кидають вугілля

ми проросле у землю коріння ми оголене вітром гíлля

десь там на нас точать ножі із тонкої холодної сталі

а ми всього-на-всього просто

хотіли йти

далі

а ми всього-на-всього просто хотіли жити

ночами не спати ночами - на місяць вити

годувати з руки неприручених хижих звірів

зникати у безвість

розчинятися

в чорних

дірах

мабуть наших гріхів стане ти́сячам земля усе стерпить

наші втомлені спини ниють горбляться терпнуть

марева купчаться збиваються в фантазмагорії

і манять загра́вою

десь там

за обрієм

а ми всього-на-всього просто хотіли йти далі

зустрічати схід сонця на якомусь старому вокзалі

ділити цигарку на двох інколи домертва пити

ми всього-на-всього

просто

хотіли

жити