Просто відчуй дрібниці

Джуліан повільно розплющив очі і враз відчув пекучий біль на спині. Простір перед обличчям розпливався, тож хлопцю знадобилося аж хвилина, аби зорієнтуватися. Трохи оговтавшись, юнак помітив, що лежить на м’якому ліжку у якійсь незнайомій кімнаті. Усвідомивши, що на ньому була лише білизна, Джул ще більше закутався у білосніжну ковдру, а потім підвівся на лікті.

Простору було мало, проте інтер’єр кімнати був легким та затишним: темно-сині стіни прикрашали яскраві пейзажі у тонких рамах, у кутку поруч із ним стояла шафа, навпроти якої розмістилося ліжко, трохи віддалік був невеликий письмовий стіл та тумба, на якій стояли різні пляшечки з кольоровими рідинами, праворуч від нього розташувалося велике вікно, а з іншого боку — два крісла та столик.

Сфокусувавшись, Джуліан помітив на кріслах двоє незнайомців, що тихо перемовлялися один з одним. Хлопець хотів було щось сказати, однак на тіло накотилася жахлива втома, через що Джул не зміг промовити навіть слова. Не витримавши, він знову впав на ліжко і зашипів — спину знову пронизав біль.

— О, ти вже прокинувся, — пролунав тихий жіночий голос у кімнаті, через що Джуліан мимоволі розплющив очі.

За мить перед ним постала вродлива темнокоса жінка. Її очі мали яскравий синій відтінок, а навколо зіниць виднілися легкі блакитні прожилки, що ще більше підкреслювали глибину погляду. Кілька незначних секунд незнайомка вдивлялася у його обличчя, проте згодом тепло усміхнулася і сіла на край ліжка поруч із Джулом.

— Як почуваєшся, любий? — запитала вона.

Джуліан не відповів, безтямно втупившись очима в обличчя жінки. Усі події відбувалися так стрімко й миттєво, що Джуліан уже й не розумів, чому і коли усе сталося. Що це за місцевість? Як він тут опинився? Хто його врятував від Дірадо? Усього цього Джул поки не знав…

— Джуліане? — знову звернулася до нього жінка. Отямившись, молодий чаклун ледь помітно труснув головою і невпевнено промовив:

— Усе добре, лише спина болить…

— Так, Дірадо добряче тебе подряпали, — відповіла та і погладила Джула по волоссю. — Втім, я рада, що тобі краще.

— Хто ви? — тихо прошепотів молодий маг. — Що це за місце?

— Не переймайся, хлопче, ти в безпеці, — раптом проказав другий незнайомець і теж наблизився до його ліжка. — Зараз ти перебуваєш у Академії Магічних Мистецтв, тож тут тобі нічого не загрожує.

— В Академії? — здивувався Джул і вмить підірвався на ліжку. — Неймовірно! Просто чудово! Я сюди і йшов! Хотів розпитати вас про свою дівчину — Нісако, вона зникла і…

— Тихо, Джуле, заспокойся, — знову усміхнулася незнайомка. — Усьому свій час. Зараз головне — твоє здоров’я і самопочуття.

— Гаразд, даруйте… Це просто досить несподівано для мене, — опустив очі Джул і сперся спиною на подушку. — Отже… Ви, певно, наставники ААМ?

— Так, — усміхнувся чоловік. — Моє ім’я Генріх. На щастя, у той час, коли на тебе напали Дірадо, я був поблизу і встиг врятувати.

— О, я… щиро вдячний вам, пане Генріху, — невпевнено усміхнувся Джуліан. Той на це також відповів посмішкою.

— А я Енелотта, — також проказала жінка. — Мушу визнати, ти справді налякав мене та інших, коли тебе, закривавленого та без свідомості, приніс на руках Генріх… Втім, юнаки часто ладні зробити усе заради своєї дівчини, не зважаючи ні на що, правда ж?

— Так, проте… Батько та інші… Вони шукатимуть Нісу поступово та повільно, а діяти слід швидко, адже їй може загрожувати велика небезпека, — пробурмотів Джул.

Генріх та Енелотта на це лише глузливо усміхнулися, проте розпитувати далі не стали.

— А ви, певно, зараз повідомите моєму батькові, так? — сумно запитав молодий маг. — Ну, звісно…

— Не думаю, що у цьому є необхідність, — раптом відповіла жінка.

— Що? — ошелешено перепитав хлопець.

— Якщо ти не хочеш, ми не будемо повідомляти про тебе Севері Вільямсу, — спокійно відповіла Енелотта. — Звісно, це суперечить сталим правилам та законам, однак… ти ж у нас особливий хлопчик, чи не так? Завдяки дієвій настоянці, твоє поранення заживе вже за годину, тож ти легко зможеш податися назад і виясниш усі проблеми з батьком у себе вдома.

— Не можу повірити… — прошепотів Джул. Він був настільки здивованим, що здавалася припинив навіть дихати. Та ж йому в житті ще так не щастило!

— Але ти мусиш пообіцяти нам, Джуле, що ти повернешся додому, а не скоїш ще одну дурну витівку. Згода? — пронизавши хлопця своїм смарагдовим поглядом, проказав Генріх.

— Так, звісно, — усміхнувся Джул. — Обіцяю. Дякую вам.

Що ж, у будь-якому випадку наставники ААМ справді допомогли йому. Звісно, якби сюди прибув його батько, то отримувати прочухана довелося б на очах у когось, адже вчителі Академії точно не залишили б сторонню людину без нагляду. Саме тому, подавшись додому пообіді, він дістався б будинку уже надвечір, де вони вирішили б усі проблеми без зайвих глядачів. Проте Джуліан, звісно, не збирався повертатися, оскільки матиме змогу дізнатися щось про викрадення Ніси. Та якщо його пошуки не дадуть жодного результату, то у хлопця справді не залишиться іншого вибору, окрім того, що йти назад до батька. Втім, сам чаклун, певно, вже здогадався, куди подався молодший син… Ні, годі прикрих думок! Зараз він має сконцентруватися на іншому.

— Що ж, сподіваюся ти усвідомлюєш усю небезпеку і вживатимеш відповідних заходів, — промовила Енелотта.

— Так, я усе розумію. Дякую, — відповів Джуліан і усміхнувся.

— А зараз раджу тобі трохи відпочити, аби… — чомусь зробила вона паузу. — Аби набратися сил перед дорогою.

— О, а де ж… мій кінь? — вчасно згадав юнак.

— Не переймайся, він також у безпечному місці, — усміхнувся Генріх. — Перед дорогою ми віддамо його тобі.

Наступної миті наставники пішли, залишивши Джула насамоті.

Хлопець раптом відчув на серці жахливі докори сумління. Наставники ААМ врятували його і навіть дозволили після обіду податися додому, аби не кликати батька сюди, вони поділяли відчуття хлопчиська й охоче пристали на допомогу, через що Джулу стало досить соромно за свою брехню. Втім, за кілька хвилин ці думки розвіялися, адже такі вчинки він робить не просто так, а заради Ніси. Її порятунок значно важливіший за усе інше.