Просто відчуй дрібниці

Джуліан стрілою увірвався в кімнату і голосно грюкнув дверима. Відчуття потрясіння поволі покидало його, замість того у душі наростали тривога та гнів. Він вже пережив втрату матері і якщо не стане ще й Нісако — він також остаточно помре. Його душа просто розірветься, розірветься назавжди.

— Прокляття! За що! Чому завжди так! — вигукнув хлопець і щосили жбурнув об стіну першу-ліпшу книгу, що лежала на темній тумбі.

Джул гнівався на батька. Він просто не розумів, як той може бути таким спокійним, коли Нісако — його учениця, майже дочка! — зникла. Звісно, батько усвідомлює усю серйозність ситуації, звісно, розуміє небезпеку, проте чомусь він не хоче вживати заходів самостійно. Севері чудово вивчив етапи усіх пошукових операцій Старшого Кола Магів, які іноді затягувалися на цілі місяці! Він чудово знає, що Нісако може загинути, якщо не почати діяти вчасно. Можливо, це його завзята вдача змушує так реагувати на поведінку батька, однак попри все хлопець аж ніяк не поділяв його думки.

Молодий маг підійшов до ліжка і сів на м’яку постіль. Мимоволі заплющив очі й змучено провів долонями по обличчю. Думки плуталися у його голові і Джул усім серцем благав, аби цей вечір виявився дурним сном, просто самовільним витвором його свідомості.

— Виглядаєш вельми жалюгідно, як на людину, що зовсім недавно нагрубіянила батькові, через його “не бажання щось робити” — за двадцять хвилин пролунав єхидний голос у кімнаті.

З несподіванки Джул мимоволі здригнувся, проте за мить опанував себе і підвів голову. Наступної миті його очі перетнулися з глузливим поглядом старшого брата — Джусіана.

— Замовкни і вимітайся з моєї кімнати. Негайно, — прошипів Джуліан, не приховуючи гніву та роздратування.

Джус на це лише усміхнувся і попри слова молодшого таки вмостився біля нього на ліжку.

— Мені шкода, що так сталося, — раптом вимовив він.

— Справді?

— Так, — Джус вдав, що не помітив іронії у голосі хлопця. — Але я впевнений, що скоро все владнається. Не потрібно так хвилюватися, Джулі.

— Чому у мене таке відчуття, ніби тебе підіслав батько? — вигнув брову молодший брат.

— Ні, він просто переповів мені вашу розмову, — усміхнувся Джус. — Я хвилююся за тебе.

— З чого б це ти почав хвилюватися за мене, га? Знаєш, годі цього цирку! Якщо ти не помітив, я зараз і так не в хорошому гуморі, тож дай мені спокій! — остаточно розсердився Джуліан, підірвавшись з ліжка.

— Гаразд, — зітхнув Джус і поклав руку на плече брата. — Бережи себе, малий. Ти ж знаєш, зараз і крок за поріг ступити страшно, тож не потрібно коїти дурниць. Старше Коло Магів успішно зробить свою роботу тільки якщо ти будеш хорошим хлопчиком і не висовуватимешся. Домовились?

— Домовились, — прошепотів у відповідь Джуліан і опустив голову.

— От і чудово.

Наступної миті чоловік покинув кімнату молодшого брата, залишивши після себе лише приємний запах дорогих парфумів.

— Бодай тебе, — прошипів Джул, прокрутивши ключ у замку дверей.

І дурному ясно, що цього мерзотника підіслав батько! Ну, звісно, його всі вважають дурним нікчемним хлопчиськом! Що ж, можливо, це так. Однак заради Ніси, його дівчини та єдиного вірного друга, він здатний зробити усе. Навіть якщо це “усе” буде нездійсненним.

Хлопець знову поглянув на дощ за вікном. Усе було так само і водночас набагато гірше. Ніса в небезпеці, вона далеко, а йому кажуть сидіти наче миша і не висовуватися. Та це аж ніяк не для нього. Діяти та боротися — ось, що йому треба робити. Хоч якби це наївно та відчайдушно не звучало, молодий маг усе одно не буде сидіти склавши руки і йтиме у битву.

Це його остаточний вибір.

Вранішні промені сонця увірвалися в його кімнату і освітили навіть не розстелене ліжко. Джуліан стояв осторонь біля свого письмового столу і нервово перебирав книжки та папери, певно, щось шукаючи. Його очі були червоні та втомлені, здавалося, хлопець узагалі не лягав спати.

За кілька хвилин Джуліан переможно усміхнувся і нарешті дістав з-під книжок невеликий прямокутний пакунок. Знявши різким рухом кришку коробки, хлопець дістав звідти витончений, надзвичайно гострий кинджал. Джул дбайливо узяв його у свою долоню, а потім різко розітнув зброєю повітря. Тієї ж миті лезо видовжилося і покрилося ніжним блакитним сяйвом. Хлопець на це задоволено усміхнувся і знову повернув ніж у попередній вигляд, після чого заховав у піхви.

Наступної миті Джуліан наблизився до шафи і дістав звідти шкіряного наплічника на ременях. Одразу після цього хлопець виклав звідти усі непотрібні речі, а замість них поклав знайдені бинти та кілька пляшечок лікувальних настоянок. Оглянувши наостанок кімнату, Джуліан обережно прокрутив ключ і вийшов у невеликий коридор. Молодий маг намагався ходити дуже тихо, аби не розбудити батька та брата, і навіть найменший скрип підлоги змушував його кінцівки мало не німіти від жаху.

Згодом він дістався до кухні. Не гаючи часу, Джул схопив з полиці хліб та м’ясо і миттю запхнув їжу у торбу. Затим хлопець знайшов в одній із шаф кілька фляг і наповнив їх водою. Молодий маг чудово розумів, що у дорогу не потрібно брати багато речей. Не лише через те, що доведеться тягти важкий ранець, йому просто буде ніколи ними скористатися, адже усі думки обертатимуться лише навколо Нісако.

За кілька хвилин наплічник був зібраний. Джуліан був вельми вдячний усім великим Чарам, що його досі не засік батько, адже тоді неможливість покинути будинок було б лише крихітною частинкою усіх проблем. Молодий маг усвідомлював, що робить неправильно, змушуючи батька хвилюватися за нього, розумів, що йде у невідомість, яка наскрізь пронизана небезпекою… Однак жага врятувати Нісу була більшою.

Ці думки значно його надихнули, тож, більше не вагаючись, Джуліан підійшов до вікна і вистрибнув назовні. Втім, далі йти він не квапився. Хлопець знав, що батько наклав на територію будинку особливий захист, тож якщо він бодай кінчиком пальця торкнеться невидимого куполу — чаклун одразу піймає його. На щастя, Джул одного разу підслухав розмову батька та брата і дізнався, що ділянка біля головної тераси будинку має велику кількість магічної енергії, саме тому щит у цьому місці працює слабо. Ходити далеко не довелося — тераса знаходилася за кілька кроків від нього. І справді, щойно він ступив на дерев’яний поміст, невидимий тиск трохи послабився і Джуліан зміг вільно вдихнути повітря на повні груди. Із закляттям він впорався за хвилину, тепер серед простору виднівся помітний розлом із чорними тріщинами. Задоволений собою Джуліан швидко прослизнув повз перешкоду і вже біг уздовж високих дерев до головної брами.

Несподівано серед осіннього листя та гілок хлопець побачив сірий серпанок. Зупинившись, Джуліан примружився, а потім, здогадавшись що то таке, повільно наблизився до цієї ділянки. Біля товстого дерева молодий маг помітив великого та міцного коня. Його тіло було лискучим та сріблястим, а очі — чорні та глибокі. Втім, найбільш дивовижними виглядали його грива та хвіст: замість звичної шерсті, на цих місцях вигравав таємничий серпанок, що завжди мав приємний запах свіжих квітів та зелені. Туманні коні — дуже рідкісні істоти у Кінгстерберзі, одного разу батько знайшов цього красеня серед холодного лісу, пораненого та скаліченого. Лоло — так його назвав Джуліан — був на той час лише лошам, і відтоді кінь живе у їхньому саду.

— Привіт, хлопчику… — прошепотів Джуліан і погладив тварину по писку. Порівняно із Лоло, Джуліан виглядав аж занадто малим.

— Хочеш у подорож? Ти давно не бігав, правда ж?

Джуліан усміхнувся і знову провів долонею по ніжній шерсті істоти. Туманні коні досить швидкі та повільно втомлюються, тож хлопець вирішив, що Лоло — найкращий його транспорт.

Біля “хатинки” істоти, молодий маг знайшов усе потрібне, аби запрягти коня і ще за кілька хвилин він його осідлав.

Згодом дісталися до брами. Зупинившись біля воріт, Джуліан провів пучками пальців по золотій поверхні й заплющив очі.

“Просто відчуй дрібниці” — промовив він подумки кодові слова.

Брама відчинилася із тихим скрипом. Коли замок знову клацнув, на мертво зачиняючи ворота, Джуліан вже був далеко, підкорюючи пагорби на коні.

“Перше, куди слід навідатися — Академія Магічних Мистецтв, — вирішив він. — Можливо, я знайду дещо, що хтось не помітив… Якусь незначну дрібницю”