Цукерки чи ґорно?

Дощ минув не даремно. Баюри по коліно, схоже на український Дніпро. Соловейко радісно співав під дубом лісовим: «Дзилинь-дзелень, дзелень-дзилинь». Хтось шуршить у кущі, поїдаючи калину. Затихли звірі та рослини. Мовчки поглянули туди... чи то звір який?

Маленький хлопчисько побіг по стежці, штовхаючи камінці по дорозі. Перешкоджала дорогу йому пані: у сукні довгій та з волоссям рудим.

- Куди дорога твоя йде, маленький? — запитала незнайомка його.

-До матусі по стежці біжу, тому залишу вас, вибачте, прошу.

Потім йшов чоловік — заморський жених. Погляд важкий, одяг сумнівний — навіщо йому чоботи тяжкі? А навіщо портфель із кишенями удовж як стіна китайська?

- Куди йдеш, шановний пане, до жінки своєї чи є інші плани? — запитала пані знов.

Хлопець змовк. Оглянув жіночку маленько, в неї вуха загостренькі.

- Йду туди, куди треба. Вам потрібно щось, жінко?

Пані дивно посміхнулась, хвіст проглянув із сукні.

- Цукерки чи ґорно? Вибір твій, мені все одно.

Чоловік дурнем не був, ґорно взяв, пішов й забув. Прокинувся з лисячим хвостом: що ж за ґорно то було?