Різне ставлення до цілителів
Коли Елізабет Ґілберт приїхала після Індії на Балі, вона хотіла знайти Кетута, та раптом зрозуміла, що не пам'ятає, де він живе.
Про імена на Балі я вже писала - сенсу шукати Кетута у телефонному довіднику не було (до того ж, не факт, що у Кетута був телефон))
Тож, Елізабет наважилася підійти до готельного працівника з питанням, чи знає той Кетута.
Саме так - наважилася, бо боялася, що той відповість у стилі "Хто?! Той божевільний?!" або "Так, знаю, сидить у в'язниці" (привіт інквізиції, яка вкоренила негативне ставлення до цілителів у західній цивілізації), у крайньому випадку: "Так, знав, але він помер".
Страхи не завжди корисні.
Бо співробітник готелю за п'ять хвилин від заданого питання вже віз Елізабет Ґілберт до Кетута.
Адже на Балі не західне ставлення до цілителів, а балійське - шанобливе.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!
Спойлер!
Спойлер!
Спойлер!
Спойлер!