Розділ 3 Незваний гість
Раптом скрипнула хвіртка
— Це ти, вітре–шибенику?– запитала Жанна. Але у відповідь тільки тиша.
Хвіртка скрипнула вдруге, жінка підвелася і підійшла до воріт.
—Хто тут?
—Це я,– проказав сусід на ім'я Леонід.
—Ну й налякав ти мене,– мовила Жанна. —Проходь, коли прийшов. Будемо пити чай з цукерками.
— Вибач, я не хотів тебе лякати. Просто побачив твою автівку і вирішив зайти.
Жанна усміхнулася кутиками губ. А Леонід все не міг відвести погляд від її сіро–зелених, глибоких очей і довгих пухнастих вій.
— Ти вже з'їв мене поглядом усю чи ще щось лишилося?
— Залишилось, волосся. Розпусти його будь ласка.
Льоня також їй подобався, але особливої уваги вона не звертала. Та сьогодні жінка вирішила зробити йому приємне і розпустити волосся. Щойно вона витягла шпильку, як каштанове пасмо впало на плечі великою хвилею.
—Дозволь вдихнути цей аромат?
—Дозволяю,– проказала Жанна.
Льоня ще раз поглянув на жінку своєї мрії і посадивши її на руки, пірнув у ті хвилі, вдихаючи улюблений аромат. А потім потроху потягнувся до шиї, мочок вуха, вкриваючи її цілунками... Сонце врешті-решт заховалось за обрієм, згасли зірки і на землю спустилася ніч. Та їм було байдуже, адже від сторонніх очей їх заховала осінь.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!