Ми – не вони

Як же довго я не писала ці рядки,

І, я знаю, що ти не бачив всі мої вірші.

Я вкладала в них душу, старалась,

Поки думала, що дарма я цим маялась.

Тобі все рівно, так, я знаю,

Кажу це, поки прокидається заздрість.

Чи є в цьому сенс, чи його нема?

Питаю кожен раз, і знаю, що це все дарма.

Скажи перший хоча б привіт, чи хоча б бувай,

Бо ти навіть мене не згадаєш, коли я скажу прощавай.

Коли покину місто, обірвав зв'язки,

Так само, як ці кляті вірші.

"Не можеш обірвати з ним зв'язки, ви пов'язані!"

Кричать батьки, які щільно зв'язані.

Але ми – не вони, це не правда,

Бо я вже біжу покидати тебе назавжди.

Не дивлячись на це, я повертаюся назад,

Коли бачу аркуш паперу в руках.

І знаю, буде неважливо, що відбудеться далі,

Коли я забуду тебе назавжди."