I
На порозі крамниці «Usługi pogrzebowe» постав пан Шпільман. Вчений муж трусився від люті, а в руках стискав вигнуту у три погибелі залізяку, в якій Отто лише зблизька впізнав руль від Шпільманового прогресивного велосипеда. Набагато більше увагу привертав загальний стан місцевого лікаря: одяг його, обличчя й руки рясно вкривали брунатні плями речовини, походження якої не вимагало лабораторного дослідження.
— Добридень, Гансе…
— Уже ні, — обірвав його лікар.
Він набрав повні груди повітря, очевидно маючи намір сказати щось велике, страшне і, можливо, латинською, але натомість важко видихнув, махнув рулем і заповзявся нишпорити поміж трунами.
Отто трохи почекав.
— Пане докторе, чим завдзвенчам вашому візитові? Чи має пан доктор намір придбати труну?
— Труна потрібна, але не мені — озвався Шпільман, докладаючи видимих зусиль, аби голос його лишався рівним, та де там — Mein Freund, скажіть мені на милість, де зараз оте ваше… мале… шкляве, на вороня дохле схоже?
— Надзвичайно точний опис. А що ви робите?
Шпільман видихнув крізь зуби й зазирнув під чергову труну.
— Я його вб’ю.
— Кого?
— Гидоту оту вашу малу.
— А, Марека. А за що?
Шпільман глянув на нього так, що людина менш досвідчена вже почала б тікати.
— Не смійте його захищати. Я йому все, що стирчить, пообриваю.
— Гансе, я нікого не захищаю. Зараз поки намагаюся зрозуміти, чому ви прийшли до мене пішки й у такому… природному вигляді. Де ваш ровер?
Шпільман завмер.
— Отто.
— Мовчу-мовчу!
— Я його вб’ю. Я йому морденя ото його розтовчу! Я його удавлю! Я його, як жабу, роздеру! Я з нього свіжу шкіру здеру й вам на оббивку домовини… для мишей! Де воно?!
Пан лікар перейшов на витончену німецьку лайку, що важко піддавалася перекладові. Отто дочекався, поки Шпільман видихне першу хвилю люті, тоді підійшов, забрав у нього з руки покручену залізяку й спокійно взяв приятеля під лікоть.
— Досить, Гансе. Вочевидь, його тут нема і, певне, він бачив, куди ви рушили, і зрозуміло, що найближчим часом тут не з'явиться. Ви зараз підете додому, вмиєтесь і вип’єте чогось міцного… ой, тобто, заспокійливого. А малий рано чи пізно прийде і тоді я зним розберуся
— І покараєте?
— Гансе, після того, що я побачив і внюхав…
— Отто.
— …я повною мірою усвідомив тяжкість його злочину.
— Я серйозно.
— І я. Особливо щодо помитися.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!