Трояндове буття

30055
Публікація: 27.09.2022
Вірш
Завершено

Чарівні квіти ростуть на землі

Вони прекрасно цвітуть уночі.

Вони не співать дівочі пісні

Вони собі плачуть тихенько вночі.

Бо бачили квіти багато кохання

Та чули тяжкі самотні зітхання.

Лежали поблизу людських домовин

До того тримали їх кілька хвилин.

Із ними в лікарні вітали дитину–

Вона ще не знала солону сльозину.

Їй треба ще вирости щоб відчувати,

Щоб жити, чекати… і співчувати.

Боїться матуся за крихти серденько

Чи не покине воно світ раненько?

Вона його ніжно собі пригортає

І слово любові йому промовляє.

Сонечко ніжне, мені дуже страшно

Чи виживеш в світі, не станеш пропаща?

За тебе готова життя віддавати,

Щоб не довелося тяжко страждати.

***

Виросла дівчина гарна, вельможа

Та поведінка у неї негожа.

Була легковажна і горя не знала

Вона лиш душею красно співала.

Гуляла у парку, троянди шукала

тут, з-за кущів виходила панна.

Позаду неї сховався хлопчина

Забрав її серце одними очима.

Душа танцювала, чекала пригоди

Її не лякали страшенні негоди...

Та рукою махнув на неї хлопчина

«Мені не цікава небагата дівчина»

Сльози гарячі полились рікою

личко закрила своєю рукою–

бігла до саду де зовсім нікого

Там так спокійно, там же ж нікого...

Квіти самотні радіють приходу

Дівчина зникла десь на півгоду.

Скоро вже сонце сяде за край

І вийде місяць ясненький у гай.

Просить у неба дівчина щастя.

Хай їй воздасться, хай їй воздасться.

Хлопець поїхав, наглузувався -

попіл у серці малої зостався.

Надто жорстоке буває кохання

Для когось прощання,

для когось–страждання.

Немає більше причин для жадання

Немає надій, немає прохання.

Напевно, для неї ніч ця - остання.

Для нього залишилось просто питання.

Тепер для обох ці ночі безсонні.

їй бачаться очі його бездонні

Йому сняться ніжні її долоні.

Так ніби двоє разом в полоні.

Троянди цвітуть, троянди квітують

Та все вони бачать, все вони чують…

Вони розуміють і співчувають.

На жаль, вони просто мови не знають.

Вони б розказали стільки історій

Про з’єднані та розламані долі.

Просили би подробиць в зорі

Щоб чути розмови старі і нові.

Серденько плаче, серденько знає.

Тому такі квіти безмежно кохає.

І тихо десь в гаї людина зітхає.

Не знати чи колись знов покохає.

Приречені двоє на вічні страждання.

Такі почуття - просте злодіяння.

Любов така річ, нема виправдання.

І Хочеться тільки душі лікування.

Але вона, як звичайна троянда.

Буває з шипами, або непроглядна.

Та все ж почуттям нема виправдання.

Бо любов є така…незвичайна.

Щоб оцінити твір, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Коментарі