МАНДРІВНИЦЯ

МУДРИЙ ПІВТОРАК

Друзі залишали дядечка Сома засмучені й мовчазні. У душі відчувалася порожнеча й гірке розчарування.

— Чого ти такий похмурий? — пробурчала жабка. — Це ж моя мрія розбилася вщент.

— Мені так захотілося побачити нові світи, що на мить я навіть повірив, ніби зможу подорожувати разом із тобою, — сумно відповів Пискарик. — Але потім згадав… Мені не можна виходити на сушу. Там я просто загину.

— Не переймайся, — тихо зітхнула Холодушка. — Я теж нікуди не помандрую. Ти ж чув, що казав дядечко Сом…

Між ними запанувала гнітюча тиша.

— А попливімо до Мудрого Півторака! — раптом вигукнув Пискарик, і його очі радісно засяяли.

— Ти правий! — пожвавішала жабка. — Дід Жабер про нього завжди говорить із великою повагою. Вони навіть приятелюють!

— Гайда!

— Гайда! — підхопила Холодушка, відчуваючи, як у серці знову прокидається надія.

Старий-престарий рак, якого всі називали Мудрим Півтораком…

Чому саме так?

Бо був він найстарішим і найосвіченішим мешканцем усього болітця. І хоча мав лише одну клешню, зате таку величезну, що вона була більша за половину його тіла. От і прозвали його Півтораком — ніби рак на півтора, а насправді — суцільна мудрість у міцному панцирі.

Жабеня і Пискарик припливли до підводних печер, де мешкав старезний рак. Вхідних отворів, темних ходів і переплетеного коріння було так багато, що друзі аж розгубилися.

— І в який заходити? — занепокоєно прошепотів Пискарик.

— За мною! — рішуче вигукнула Холодушка і, швидко перебираючи лапками, пірнула в найбільший отвір.

Печери виявилися величезними. Проходи були широкі й похмурі, а темна вода робила стіни майже невидимими.

Було видно, що обом трохи страшно.

Вони трималися поруч і обережно просувалися вперед.

Раптом хід роздвоївся.

Холодушка, майже не думаючи, звернула ліворуч у довгий прямий прохід. Пискарик ледь устиг за нею. Прохід поволі піднімався вгору. Води ставало дедалі менше, і Пискарика охопила паніка — він боявся, що вода ось-ось закінчиться і йому не буде чим дихати.

Раптом поверхнею прокотилися великі хвилі. Холодушку залило водою, вона закашлялася, відпльовуючись.

— Тікаймо! — заверещав переляканий Пискарик.

Прямо на них мчала величезна Водяна Криса. Її очі палали люттю, а волохате чорне тіло повністю перекрило вузький прохід.

Друзі кинулися тікати з усіх сил.

Розлючена Криса важко сопіла, намагаючись їх наздогнати. Ще мить — і вона вхопить їх!

І тут раптом зліва з’явився непримітний отвір. Один за одним друзі миттю вскочили в нього… і провалилися вниз.

Криса, не встигнувши загальмувати, пролетіла далі по проходу. Зрозумівши, що здобич вислизнула, вона повернулася, заглянула в отвір і люто зашипіла.

Але пролізти туди не змогла — прохід був для неї замалий.

Тим часом наших утікачів — Холодушку та Пискарика — потужний потік води поніс вузьким тунелем униз. Їх крутило й вертіло, мов тріску у вирі.

І раптом… невагомість.

Вода зникла.

Вони летіли в повітрі — точніше, падали. Падали в темну невідомість, де внизу щось хлюпало й булькотіло.

Пискарик жадібно хапав ротом повітря, але без води задихався.

— Прощавай! — відчайдушно крикнув він подрузі.

І з гучним плюскотом шубовснув у воду.

За мить поруч булькнула й жабка.

Холодушка швидко опустилася на дно й почала озиратися.

Вони опинилися у величезній підводній печері. Усе довкола було густо пронизане товстими переплетеннями коріння.

У самому центрі цієї дивної барлоги висів гамак, сплетений із довгих водоростей.

А в гамаку, розвалившись, лежав сам Мудрий Півторак.

Друзі ніколи раніше його не бачили — лише чули про нього легенди. І тепер були просто приголомшені.

Його велетенські розміри, довгі закручені вуса й вирячені очі справляли сильне враження.

Але найбільше вражала його єдина клешня — фантастично велика.

Справжня мега клешня.

Старий рак лежав собі спокійно й попихував люлькою. З неї випливали різнокольорові бульбашки. Вони рівним рядочком піднімалися вгору, а потім лопалися, розсипаючись десятками маленьких бульбашок.

Ті повільно кружляли у воді, мов осіннє листя.

Одна з бульбашок — яскраво-червона — тихо опустилася Холодушці просто на ніс.

Жабка голосно чхнула.

— Ви що… чаклун? — здивовано почухала ніс вона.

— Маг… — зачаровано прошепотів Пискарик, не зводячи очей із кольорових бульбашок.

— Це просто фокус, — хитро посміхнувся Півторак. — І ніякого чаклунства. Хоча… магія теж не така вже й складна річ. Треба лише дуже сильно захотіти — і тоді все можливо. То що вас привело до мене?

Нова порція бульбашок повільно піднялася вгору. Цього разу всі вони були жовті.

Але коли луснули — стали зеленими, мов весняна трава.

— Я б хотіла… — несміливо почала Холодушка.

— Ти, онуко Жабера, хочеш дізнатися, чи є життя за межами цього болітця, — спокійно перебив її Півторак.

— Точно магія… — вражено прошепотів Пискарик.

— Так! — трохи зніяковіла жабка, але все ж відповіла сміливо. — Дуже хочу! Так сильно, що якщо не дізнаюся — цікавість просто з’їсть мене зсередини. І я стану пустою, як ота бульбашка.

Мудрий Півторак відклав люльку.

І раптом сталося диво.

З темряви печери почали з’являтися сотні маленьких різнокольорових світлячків. Вони повільно плавали у воді, освітлюючи кожен куточок печери, навіть найтемніші закутки.

Пискарик зачаровано відкрив рота.

А Холодушка нетерпляче дивилася на мудреця.

— Я сам там не був, — повільно почав Півторак. — Але до мене доходять різні чутки. Можливо, там і справді є інші світи.

Але як туди потрапити?

Це може сказати лише той, хто там уже побував.

Я не можу своїми чарами пробитися через цей Ліс. Він не такий простий, як здається. Хтось заважає мені. Не пускає.

— А що з ним не так? — зацікавився Пискарик.

— Ліс не випускає мешканців цього краю назовні…

але й не впускає чужих. У мене є відчуття, що він нас від чогось захищає. От тільки від чого? Чи від кого? Відповідь, думаю, знаходиться там… за Лісом.

— То як же звідси вибратися? — з відчаєм запитала Холодушка.

— Більше мені додати нічого, — тихо відповів Півторак.

Він знову взяв свою люльку.

Світлячки один за одним згасали.

Різнокольорові бульбашки знову почали повільно підніматися до стелі печери.

А мудрий — а може й справді трохи чарівний — Півторак заплющив очі.