Любила образ, який сама створила

Коли моя любов до тебе згнила?

Я думала, це сталось вже давно.

Але лише сьогодні зрозуміла

Ти не той, кого люблю давно.

Ці мрії про твій погляд і зустріч нашу,

Назавжди залишаться лиш сном.

Я написала — ти прочитав мовчазно,

І знову тиша стала між рядком.

Про що я думала — сама не знаю.

Але тепер я відповідь знайшла.

Ти не любив. А я собі гадала,

Що в думках своїх кохання віднайшла.

І зізнаюсь, думки мої чарівні,

Я так багато їх ще не любила.

Та, мабуть, всі ті почуття несправжні —

любила образ, що сама й знайшла.

Тепер сиджу і знову я пишу.

Бо пишу лише тоді, коли болить.

Я не виню тебе — я просто зрозуміла,

сама змогла собі той рай створить.

Я не виню тебе, це ж я намріяла

Той рай із тим, хто, може, й не любив.

Та скільки б я надій собі не мала.

Ти не любив, хоч я тебе любила.

Ти прочитав — і знову не відповів.

І я лишилась зі своїми почуттями.

Тепер я знову та, хто зрозуміла —

кохання не завжди як в мріях.