У вічності в полоні

Тримає ніч в долонях темних зорі,

Що часом просипаються крізь пальці

І падають крізь вікові простори,

Де ми — наївні нетривкі блукальці.

Ловлю очима спалахи миттєві —

Гарячий подих і тремкі долоні.

Там ми, мов дрібки на крихкому стеблі,

Танцюємо у вічності в полоні.

Здається, спалах — викинутий камінь,

Холодний і яскравий — поза грою.

Та серед нескінченних випромінень

Ми теж є невід’ємною іскрою.

Коли для когось з нас усе погасне

І час розвіє попіл той у полі —

Триматиме незримо небо ясне

Просипані крізь пальці ніччю зорі.

12 жовтня 2026 р.