/smoke/

дим виповзає із губ холодних

осідає в застуджених бронхах кімнати

жодних слів і думок навіть жодних

телефони на вібро

абсурду театр

зриває завісу сцена порожня

актори не вийшли п’ють у гримерці

годинник немов комендант безбожний

гучно крокує в армійських берцях

дим розтікається перед очима

повіки ховають реальність браковану

давай пригадаємо як нас учили

давай пригадаємо як нас виховували

пригадаємо все що в нас довго саджали

наші тіла — у саду дикі вишні

пригадаємо встромлені в спину ножі наче жала

пригадаємо як взагалі все так вийшло

чому вечорами лякаємось тіней

чому боїмося без світла спати

як стали з тобою ми саме тими

ким нас благали ніколи не стати

дим закрадається в наші ніздрі

сльози дражнять пекучою сіллю

я б десять хрестів взяв на плечі й поніс би

знати б що в мене ще є трохи сили

на сцені з’являється конферансьє

на пальцях показує йдемо на антракт

його німота — все що в нас є

чому в нас все сталося саме так?

дим пролітає свідомості призму

стелиться в звивинах снігом блідим

загублені серед сюрреалізму

все що в нас залишається — дим

комендант йде по п’ятому колу

сонце сходить над містом богів

ми вкотре мішаємо віскі та колу

напиваємось

градусом

втрачених днів