Що б ти робив, якби жити лишалось тільки хвилину?

— Я все роблю так, як ти й сказав... Я намагаюся щось творити, намагаюся жити, намагаюся вдосконалювати себе, не зважаючи на інших! — я втомився, хочу іншого та кращого, це тягне мене у низ.

— То що ж тебе турбує? Невже, щось знову зупиняє йти?

— Світ здається таким... крихітним та безкорисним. Щоразу день починається із тягучої сонливості, потім виходиш надвір, а там... усе безрадісне, однакове й похмуре, навіть пропри те, що світить сонце. Проходить день, а потім вечір, і щомиті серце наповнюється ще більшою зневірою, через відсутність чогось такого важливого для мене. Однак не можу визначити, що саме...

— Дрібниці, — тихо, проте чітко вимовляє Той. — Такі важливі дрібниці... Темний і похмурий світ, однакові та сірі дні, зневіра — усе це переслідуватиме тебе, аж поки ти не навчишся помічати такі маленькі та водночас важливі для твого життя дрібниці... Спробуй вирізнити серед похмурої вулиці не сірі будинки, а яскраве сонце, спробуй виділити посеред дня не складну та нудну роботу чи навчання, а розмови зі знайомими та приємний відпочинок увечері. Це так легко, просто слід навчитися це робити. Втім... бувають дрібниці такі крихітні, що іноді важливіше не побачити, а відчути їх...