Балада про троянду, ворона і вовка

10053
Публікація: 03.10.2022
Вірш
Завершено

1.

Троянду білу чорний ворон покохав.

Недоторканість її ніжну клявся не чіпати,

Навчився мріяти про неї, коли спав,

Навчився наче соловей вночі співати.

Тендітних пелюсток торкався своїм пір'ям.

Він захищав її від вітру і дощів,

Він підставляв під снігопади свої крила,

Лиш зберегти її красу хотів.

Троянда біла ворона любила.

Намисто із роси вдягала з самого рання,

Гойдала пелюстками, зображала крила,

І мріяла кудись злетіти, хоч би й навмання.

Вночі його чекала, рахувала подумки зірки.

Вдивлялася у темний небосхил,

Сама собі вигадувала вірші і казки,

Вичікувала поруч рідний помах крил.

2.

Вона не знала ще, що ворон більше не злетить,

Що вовк переламав йому чорняві крила.

І від дощу нещадного немає кому захистить,

Троянда плаче, гнеться до землі, безсила.

На простирадлі неба Місяць вишива зірки,

Шепочеться із річкою, з деревами воркоче.

Не бачить він, як тихо, вздовж холодної ріки

Вовк підкрадається, сховавшись під покровом ночі.

Шипи троянду білу врятувать не в змозі.

І сиплються на землю ніжні пелюстки,

У відчаї троянда ллє гіркі криваві сльози,

Навіки проклинає всіх існуючих вовків.

3.

Розтоптане, сплюндроване кохання.

Розбиті душі, зранені серця.

Вовк знав тільки самотність і страждання,

Він заздрив всім щасливим і мерцям.

І допустити навіть він не міг самого існування

Кохання, щастя, справжніх щирих почуттів.

Він нищив все, лишаючи суцільні руйнування,

Він смерть ніс тим, хто посміхнутися посмів.

Віками він шукав спокою, відчайдушно вив.

Місяць мовчав, лякаючись вовчого гніву.

Вовк засинав серед похилених хрестів,

У мертвій тиші. Ані звуку, сміху, співу...

Вовк впевнений був, що завершив покарання,

Що не залишив жодного в живих.

Не бачив він, як на світанку рано,

Весь ліс трояндами тендітними зацвів.

Щоб оцінити твір, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Коментарі