Збірник "Про Україну"

Перший вірш

Головне, щоб не було війни!А що робити,як вона почалася?Плакати,нити і вити,Смиренно чекати кінця.І розпрощавшись з мріями про волю,Прийняти жахливу долю.А може вдягнутися потепліше і крізь шум барикад,Пробиватися вперед поскоріше,Щоб з війни зміг повернутися брат,І сестра з-за кордону,а сусіди із Польщі.Нема для українців непосильної ноші.Що розплодилася,як воші.І як скінчиться путінська зараза,На рідній вкраїні,що орків кров'ю омита,Не забути згадати всіх тих,Чий голос у бою навіки стих.Чиє серце билося за нас,Хоч і прийшов останній час.Разом переможемо,браття!Бо не має в світі більшого завзяття.Все буде Україна!Мир, злагода і жнива,Стіл багатий і свобода.Як настане наша перемога!

Другий вірш

***

Білим снігом замело,

Україну милу.

І червоною кров'ю пролило,

Оркову скотину.

Щоб ті знали,що до нас,

Краще не суватись.

І втікали раз по раз,

Через міну спотикавшись.

Кожен день веде всіх нас,

Вперед до перемоги.

Ну ж бо, браття, встаємо в цей час,

І боремся скільки буде змоги.

Бо ще не було на світі того,

Хто б зміг нас скорити.

І те путінське хуйло,

Швидше має згнити.

А після війни,що скільки мала втрат,

Розцвіте калина і підійметься жовто-синій стяг.

Заколоситься пшениця у чистому полі,

І не буде більше такої долі.

Буде тільки воля і та Україна,

Суверена,сильна і серцю мила.

А потім настануть жнива,

І піде життя щасливе щоднини.

Третій вірш

***

Я вже так скучила за тобою,Що терпіти не має сил.Але ми розлучені війною,І для нашої зустрічі небезпечний навіть тил.

Вже забула я твій запах,Твої очі і останні ті слова.Що сказав ти на кордоні,А я стояла вся в сльозах.Скільки ночей вже без тебе,І плаче наша донька.Ще маленька,але знає,Що тата поруч нема.Немає ні вдень,ні через місяць,І триває клята пустота.Приїжджай до нас поскоріше,Як закінчиться війна.Як настане наша перемога,Я обійму тебе міцніше.Скажу, що кохаю ще сильніше,І нашу зустріч благословлять небеса.

Четвертий вірш

***

Вночі, пізно дуже загула сирена,Маленька дитина проснулась і рева.Вона ще не знала, що жити недовго,Наказ,вистріл і все полого.А було так гарно в батьківських руках,І щастя горіло в дитячих очах.Так було та більше не буде,Світанку,цілунку забуде.Завмерла дитяча усмішка,І лежить самотньо іграшка Мішка.Проклята війна забирає найкращих,І скільки ще має бути павших.Вночі, пізно дуже проснулась дитина,І маму гукало невпинно.Як добре, що все це наснилось.Мені ще скільки на Вкраїні жити залишилось.

П'ятий вірш

***

Вночі прокинулася з переляку,

Здавалося, що чути звук гармати.

Й невпинно билася сирена,

Атакувала москальня із неба.

Безжально трощилися будинки,

Від них не залишалося й сходинки.

І чулись крики і плачі,

Жахливо боляче було душі.

Вона злетіла десь угору,

Навіть не відчувши того.

І подалася все вище й вище,

Як шкода, що вже не опуститься нижче.

Що більше не прийдеться жити,

Співати,вити і тужити.

Вставати вранці на роботу,

І жалітись на жіночу турботу.

Що більше не зустріне батька,

І не прошепоче навіть слова перемога.

Яка настане зовсім скоро,

Жахливо тільки що не дочекалася так близько.

І поступили з нею низько,

Ті кляті москалі.

Розгромимо їх так,

Що не залишиться й душі.

Що довго пам'ятати будуть,

І вже ніколи не забудуть.

Що на Україну даремно прийшли,

І всі,як сіно полягли.

А ми щасливо будем жити,

І вже ніколи не будемо тужити.

Тяжко тільки, що не всі.

Та віки будемо вклонятися цій ціні.

Шостий вірш

***

Я так хочу до тебе,

Як ще ніколи не хотіла.

І зорі падають з неба,

Щоб я тебе чимшвидш зустріла.

Я так хочу до тебе,

Що не знаю ще скільки зможу.

І кожен день молитимуся небу,

Щоб ми обійнялися з тобою.

Я так хочу до тебе,

Що скоро почну кричати.

І плакати, вити, скулити,

Можливо тебе так вдасться скоріше зустріти.

Я так хочу до тебе,

Що тільки твій образ бачу.

Не має більш нічого,

І я не пробачу.

Я так хочу до тебе,

Що піду будь-куди любою.

І знайду тебе,де б ти не був,

Щоб сказати тобі,що кохаю.

Сьомий вірш

***

Встати ще пізно вночі,

Щоб поїхати світ за очі.

Зібрати все,що вміститься в руці,

І йти за вірою у серці.

Знати б тільки,коли можна буде повернути,

І в рідний дім увійти.

Щоб більше нікуди ніколи не їхати,

І в своїй країні жити.

Мир і спокій чекає нас одного світанку,

Нам би тільки терпіння, щоб дочекатися того ранку.

А ще сили і завзяття,

Мужності жменьку.

Нас ніхто не переможе,

І москалі не зможуть.

Ось тільки повірте,

Ще зустрінуться син і ненька.

І чоловік,і дружина,

Ще нам браття-українці.

Збирати колоски пшениці.

І калина та,що в полі.

Постійно буде цвісти,

Ніхто не зможе наш рід вивести.

Ще залишилося зовсім трошки,

До нашої славної перемоги.

Восьмий вірш

Я вже без тебе не можу спати,Якщо подумати,то навіть заснути.Не хочеться і подрімати,Так хочеться до серця тебе пригорнути.Я вже без тебе не можу їсти,Навіть шматок надкусити.Не хочеться і старатися,Так хочеться тобою впитись.Я вже без тебе не можу жити.Ні моментами,ні століттями.Так хочеться все пройти і прожити,Поруч з тобою і тільки.Я вже без тебе не хочу й не можу,Та й навіщо таке уявляти.Якщо разом мені все мало і мало.Хочу насолоджуватися тобою віками.І нехай тільки три роки пройшли,Брешу,ти знаєш,бо більше.Але хочеться з тобою назавжди,Поки серце б'ється і дихається на повні груди.