в епоху діамантових зірок

епоха діамантових зірок

на зникнення кинджально ріже Всесвіт.

і холод кольорів,

і хаотичність звуків,

холодний блиск... -

печальний реквієм світам,

які кришталізовані зоріють

на згубу,

в забуття.

шлях діамантовий -

останній шлях зірок.

лиш полиски слабі

з проміння тьмяного

блукають між руїн

незбутніх мрій

в надіях невиразних

порятунку,

допомоги,

співчуття...

і стогін жалісний

зірок, котрі згасають -

у подиху останніх гравітацій

червлених куль зотлілих карликових зір,

буяли що і сяяли, іскрилися, палали

у полум'ї бурхливого життя

(колись такими були)...

лишився крик, цей стогін, біль

і озови у Всесвіті пустельному крізь тишу,

у темряву щільну і непроглядну...

той шлях їм діамантовий - у несвіт

між чорних гострих брил планет загиблих,

поміж колишніми життями.

наосліп зорі стомлені плетуться,

кривавий слід за ними - шлейфом,

хмаринами рожевими, туманом.

розірвані в ніщо, обвуглені у темряві зникають -

чи оживуть, відродяться вони?...

прокинуться колись від летаргійних снів?...

а може їхній сон - колапс матерій?...

хімія гниття і поглинання останнього шляху

в епоху діамантових завершень?...

...чи встигнемо знайти собі ми інший Всесвіт,

уникнути аби страхіть подібних і анігіляцій?... -

бо важко усвідомити себе як тимчасовість

у тимчасових Всесвітах,

у просторах безмежних....