Ворожила...
Ворожила відьма на достатки,
на любов у сутінки рябі,
у куточку прастарої хатки,
що до грушки хилиться в журбі.
На сліпучу долю ворожила,
на журавку — з неба до долонь.
А до ранку вичерпала сили,
наказала серцю: “Охолонь!
Не дає Господь тобі талану,
поживімо трохи й на землі...”
З першими когутами на ґанок
заповзали сонечка малі…
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.