П'єски-гуморески

(Чоловік з дружиною сидять на розкладних стільцях на березі ставка та ловлять рибу.

Вудки закинуті у воду. На розкладному столику – бутерброди та термос з чашками.)

ДРУЖИНА (розслаблено). От добре мені пішла та кавуся… от добре… життєдайна рідина, що там не кажи. Та й увесь сніданочок сьогодні пішов гарнесенько, наче у кращому ресторані. Вибачай, чоловіче, але тобі цю каву зараз не можна, бо ще маєш кермувати, як додому поїдемо. Твоя черга! Повезеш мене додому з відпочинку… вже щасливу та цілком задоволену. З рибою чи без риби – байдуже.

Слухай, Сашко, а можна я ще накапаю собі декілька крапель? Бо дуже добре пішло. Настрій – пісня! Навіть не очікувала такого. Їхала з тобою, побоювалась, що доведеться нудьгувати та сумувати. А воно – ні! Кавуся чарівна – бадьорить, веселить. А я, дурна, ще й не хотіла рано вранці вставати. То ж я ще сьорбну.

ЧОЛОВІК (пошепки). Ну, та пий вже… хіба ж я тобі забороняю. Тільки не галасуй! Дуже прошу!

ДРУЖИНА (пошепки). Я не галасую, я тільки дуже хочу співати. Я ж тобі досі не вірила, що на риболовлі може бути так гарно. Крісло оце розкладне ти, любий, взяв дуже доречно, молодець. Сидіти зручно, відчуваю себе королевою. Та й краєвид тут загалом симпатичний. Дерева, очерет… Сонечко зійшло, пташки заспівали. (Голосно.)Тож і я хочу співати.

ЧОЛОВІК (роздратовано). Не можна, ти мені заважатимеш.

ДРУЖИНА. Та я тихенько. Я ж все розумію, що не можна рибу лякати. Яка там вже риба… сама дрібнота, але ж ми саме по неї приїхали вдосвіта. Цві-іте те-ерен… цві-іте ря-ясно…

ЧОЛОВІК. Не співай, прошу. Якщо не хочеш ловити, то просто поклади вудку та не ляпай нею по воді. І взагалі, посидь хоч трохи мовчки.

ДРУЖИНА. Мовчки? Як це? З якого це дива? Не такий в мене зараз настрій. Бо ж кава з коньячком була досить добра. Пішла легесенько, неначе пташка – навіть не цвірінькнула. Цві-іте те-ерен… цві-іте ря-ясно… о-очере-ет шепо-оче… слухай жі-інку, мі-ій миленький… слу-ухай, па-арубо-оче.

А ти що, зможеш впоратися з двома вудками? Одночасно? Я тобі свою віддам, не пожалкую. А ти хіба впораєшся? Це ж тобі не кермо на машині крутити. Ти он геть не встигаєш чіпляти мені черв’яка, а хочеш сам ловити двома вудками.

ЧОЛОВІК. Ото ще мені лихо… помовч.

ДРУЖИНА. Та я ж тихенько! Чи тобі мій спів не подобається? А раніше подобався, коли залицявся.

Чи ти мені тоді брехав? Ось де воно виходить назовні.

ЧОЛОВІК. Не кричи…

ДРУЖИНА. Отакої! Я ж тобі тільки хочу розповісти, як мені тут на ставку все подобається. Я раніше навіть й не знала, що мене так зацікавлять оті твої карасі. Навіщо вони взагалі потрібні? Хай їм грець! Дрібнота. Вдома ж їх доведеться ще й чистити. Луску оту вимітати з усіх кутів. Трясця їй, тій твоїй рибі з її лускою. Не хочу чистити та й годі. Сам будеш чистити…

А може й допоможу, якщо поцілуєш гарно.

ЧОЛОВІК. Та я й сам все почищу, тільки не галасуй.

ДРУЖИНА. О-о-о! Ото ще мені новина! Розмови про поцілунки тебе вже й не цікавлять. Ладен сам чистити рибу, аби не цілуватися з коханою дружиною. Чи я тобі вже не кохана? Тоді цілуй оту свою рибу. Вибери найкрасивішу рибину та й цілуй її. Он ту карасиху й вибери, вона на тебе вже дивиться з відра, очікує… А як не хочеш карасиху, то поцілуй жабенятко. Ондечки у травичці сидить зелененька красуня, зранку тебе гукає-квакає. Не чуєш? Як не хочеш дивитися на рідну жінку, то зверни увагу на місцевих красунь – онде одна у відрі, а інша у траві.

Не розумієте ви, чоловіки… нас, жінок… не можете зрозуміти та й не хочете. Якби ж ти мене хотів зрозуміти, то сидів би зі мною на кухні та й слухав уважно – вдома, у теплі, у приміщенні, з сухими ногами. А не отут, серед мокрої трави та комарів… Краще було просто купити у магазині хека та посмажити вдома. З хека хоча б луска не так розлітається.

ЧОЛОВІК. Не шуми, дуже прошу.

ДРУЖИНА. Я тихенько, але скажу тобі всю правду. Немає тобі куди подітися, мусиш слухати. І ти від мене не відмахнешся, як від отого комара.

ЧОЛОВІК. Та гаразд, тільки тихо.

ДРУЖИНА. Я давно хотіла тобі все це сказати. Аж ось і сталося. Слухай, без жінок ви, чоловіки, безпорадні, як малі діти. Нічого не втямите та й нічого зробити самостійно не можете.

ЧОЛОВІК. Добре-добре.

ДРУЖИНА. Не зможете навіть борщу зварити. Це вже точно. Скільки вас не вчи, а ви все одно будете розкидати свої шкарпетки… скрізь. От ти навіть не знаєш, скільки в тебе тих шкарпеток. Якби не я, то ходив би босий та ще й голодний.

ЧОЛОВІК. Так-так.

ДРУЖИНА. Хоч одного разу в житті я маю нагоду тобі все це висловити. То ж слухай мене, а не отих своїх хробаків.

ЧОЛОВІК. Так-так.

ДРУЖИНА. А як не хочеш розмовляти з коханою дружиною, то доведеться тобі, миленький, розмовляти з отими черв’яками. Їх там у баночці багато, я бачила. Звертайся до них в майбутньому щодо борщику та вареників. Бо риба ж розмовляти не вміє, це всім відомо.

ЧОЛОВІК. От лихо ж мені…

ДРУЖИНА. Не лихо тобі, а суцільна користь. Хоч послухаєш розумної поради. Де б ти ще мене послухав. Все в тебе часу не вистачає на спілкування з дружиною. Вудку закидаєш неправильно. Адже треба кидати прямо, а не під очерет. Та кажу ж – прямо, а не під кущі! Дивись, що робиш!

А раніше хвалився, що ти досвідчений рибалка. От тепер я й зрозуміла, чому ти частенько вертаєшся без риби. Бо черв’яки в тебе некрасиві, червоні якісь, та й вудку закидаєш не туди. Не вмієш... невтямки… Слухати треба рідну жінку, я ж тобі поганого не пораджу.

ЧОЛОВІК. Господи, поможи!

ДРУЖИНА. Ось нарешті так і сталося, що ти мене вислухав. Бо мусив. Я дуже рада, що це сталося хоча б тут.

А тепер скажи мені, любий, ще таке – коли ми їдемо наступного разу? Мені тут все сподобалось – і місце, і краєвид, і звісно кавуся. Кавусю не забудь наступного разу, бо без неї діла не буде. Черв’яків – як хочеш, хоч бери, а хоч не бери. А кавусю – обов’язково…

Я навіть згодна трохи ту дрібноту й почистити… але ж частково… не всю. (Грайливо.) Йди сюди, до мене, коханий. Я тебе поцьомаю.

(Чоловік дарує дружині щойно зірваний букет польових квітів.)